Головна » Проекти » Метафізика в XXI столітті

Метафізика в XXI столітті

viewed 12120
Метафізика в XXI столітті

Мета проекту

узагальнити основні існуючі стратегії побудови метафізики, запропонувати варіант метафізики, що спирається на розробки УІСГРА.

Завдання проекту

артикулювати актуальність метафізики, визначити місце метафізичного дискурсу в ієрархії культурних дискурсів, уточнити предмет метафізики та шляхи його досягнення.

Анотація до проекту

Філософія у всі часи так чи інакше оберталася довкола питання про буття. Якогось канонічного звучання питання про буття не отримало, але вірно й те, що головні філософські запитання так чи інакше стосувалися буття, сущого, сутності чи їхньої даності людині. Питання буття Мартін Хайдеггер назвав основним питанням філософії. Правда й те, що за дві з половиною тисячі років вивчення цих головних та основних питань філософи, мабуть, так і не дійшли консолідованої позиції.

З чим пов'язана очевидна розбіжність цілей метафізичного дискурсу у різні епохи? Що насправді являє собою цей дискурс, яка його структура та цілі? І головне, чи можна в результаті метафізичного роздуму отримати більш-менш обґрунтоване онтологічне знання (знання про буття)?

Предметом метафізичного розмірковування є щось понад досвідом, тобто те, що за визначенням не спостерігається. Існування цих предметів «виводиться» з чогось, що спостерігається за допомогою певних раціональних процедур. У результаті ми отримуємо деякі ідеальні об'єкти, реальне буття яких постулюється, виходячи з неможливості емпіричного світу та/або мислення про цей світ без їхньої наявності. Ситуація в цілому нагадує методологію формування об'єктів, що не спостерігаються, в квантовій фізиці, який в описі радянського філософа Ігоря Алексєєва виглядає наступним чином: «Реальне існування об'єктів, що не спостерігаються, засвідчується непрямим чином. Вони являють собою онтологізовані конструкти, призначені для пояснення об'єктів, що спостерігаються. З їхньою допомогою зазвичай будується теоретична картина сутності спостережуваного, до якої пред'являються методологічні вимоги, виражені принципами простоти, єдності фізичної картини світу і спостережуваності» [Алексєєв 1981, 223].

«Теоретичні об'єкти» метафізичного дискурсу «мешкають» у концептуальному просторі метафізичного наративу, хоча денотати цих об'єктів філософи схильні виносити за межі наративного потоку. Виходить, що в метафізичному дискурсі можна виділити три шари: 1) рівень емпірично спостережуваних речей і пов'язаних з ним смислів/дій, 2) теоретичний наратив - сукупність теоретичних об'єктів, на кшталт «ідей», «сутностей», «субстанцій», « причин», «трансценденталій» тощо; і 3) гіпостазований рівень «істиного буття» денотатів теоретичних об'єктів.

Метафізичний дискурс конструює онтологічні ідеї, але не в змозі їх перевірити. Понад те, метафізичне конструювання здійснюється виходячи з своєрідного онтологічного передзнання (пов'язаного з припущенням існування певного типу емпіричних об'єктів і онтологічних сутностей певного типу, що проявляються у бутті цих об'єктів). Тому не буде помилкою сказати, що класична метафізика «мимо волі» констатує наявність певного онтологічного порядку, а не пояснює його.

Таким чином, питати треба про саме передзнання, що дозволяє нам до будь-якого метафізичного розмірковування говорити про існування чогось, у різні епохи різного, але цілком певного і навіть безперечного в конкретний момент тут і зараз. Якщо ми відштовхуємося від того, що є, то перед тим, як спитати, що є і звідки ми знаємо, що це є, слід запитати, а що означає, що щось є? Імовірно, ми ніколи не зможемо підійти до питання про те, що насправді існує, якщо не поставимо питання про те, що таке для нас «існує», за якими критеріями ми взагалі.