Поки частина українського суспільства живе у світі, де патріархи задовольняють вимоги парламенту, а папа римський визволяє з полону заручників, справжнє життя йде своєю дорогою, і подекуди воно не менш цікаве, ніж мрії. Протягом цього тижня відбулося кілька важливих і цікавих подій в Українській Православній Церкві, які свідчать про світоглядну, а не політичну, боротьбу кількох груп впливу всередині неї, і про внутрішні трансформації церковного життя.
Одна з груп впливу в УПЦ, умовно її можна назвати прихильниками автокефалії та діалогу, активізувала свою діяльність в контексті проведення Святого і Великого Собору на Криті та дворічних роковин з дня смерті митр. Володимира (Сабодана). Ще під час Собору один з митрополитів УПЦ — Софроній (Дмитрук) — висловився за створення в Україні автокефальної православної юрисдикції, при збереженні можливості для бажаючих залишитися в підпорядкуванні РПЦ, УПЦ КП чи іншим структурам. 5-го липня, за участі митр. Олександра (Драбинка) та інших відомих священиків, відбулося відкриття фотовиставки «Донбас у серці Блаженнішого Митрополита Володимира», а наступного дня вийшло велике інтерв’ю, де митр. Олександр схвально висловлюється до ідеї міжправославного діалогу в Україні та розповідає про своє бачення ситуації всередині УПЦ. Також 5-го липня відбулося переформатування відомого інтернет-ресурса «Православіє в Україні», який відтепер припинив щоденно вести стрічку новин і розпочав інтеграцію з іншим проектом свого засновника прот. Георгія Коваленка — Відкритим Православним Університетом Святої Софії-Премудрості. Останній проект є чи не найпотужнішим на сьогодні майданчиком, де зустрічаються представники різних християнських церков, інших релігій, і широке коло зацікавлених світських діячів.
В цей же час активізувалася й інша група в УПЦ, яку можна умовно назвати консервативною, і яку очолює митр. Онуфрій (Березовський), Предстоятель УПЦ. Засоби, які обрані в цьому випадку, також є більш традиційними, зокрема, йдеться про масштабну Хресну ходу миру, любові та молитви за Україну. Хресна хода почалася 3-го липня зі Свято-Успенської Святогірської Лаври в Донецькій області, а на зустріч їй 9-го числа вийде хода зі Свято-Успенської Почаївської Лаври в Тернопільській області, а зустріч має відбутися на території Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври під час святкування чергової річниці Хрещення Київської Русі. Хресна хода зі Сходу викликала жваву дискусію в медіасфері, і деякі коментатори вже охрестили її ледь не ходою сепаратистів, але цікавим (і менш відомим широкій публіці) фактом є те, що саме області Правобережжя мають найбільш розгалужену мережу громад УПЦ (1028 громад у Вінницькій області, 966 — у Хмельницькій, і т. д., порівняно з, наприклад, 414 у Луганській). УПЦ продовжує уособлювати приблизно третину релігійних організацій держави, і хресна хода може відповідну картину візуалізувати. Слід пригадати ще наявність умовно ультра-консервативної фракції в УПЦ, яка активно виступала проти проведення Собору, але станом на сьогодні вона не веде активної публічної діяльності.
Важливим чинником, що сприяє оптимізму, є те, що представники публічної влади не приєднуються до експресивних закидів у бік УПЦ, а тримають виважену позицію та закликають до державно-церковного діалогу. Свідченням такої позиції влади є кілька інтерв’ю, які дав останнім часом голова Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України Андрій Юраш. Відносини з УПЦ є для цієї структури одним із пріоритетних напрямків, зокрема через проблеми з нововведеннями у сфері оподаткування та перереєстрації статутів релігійних організацій. І будувати ці відносини органи виконавчої влади (у даному випадку — Департамент) готові не з позицій сили, а з позицій діалогу, попри популістські дії органу влади законодавчої (Верховна Рада). І крім теоретичної готовності до діалогу мав місце її практичний прояв, а саме лекція А. Юраша в згадуваному вище Відкритому Православному Університеті 30-го червня.
Отже, реальне церковне життя не залежить повністю від дискурсу в медіасфері, а є діалектичним процесом спілкування та конкуренції різних груп всередині спільноти, а також спілкування спільноти з суспільством, яке уособлене органами влади. І саме цей процес, його об’єктивне висвітлення, мають створювати медійний дискурс. Якщо послідовність буде саме такою, то ми не лише матимемо менше приводів для оманливих мрій, але й перенесемося до площини реального, тілесного життя. Натомість медійні дискурси нерідко відірвані від життя, або навмисно створюють віртуальну альтернативу, яка формує власні спотворені сенси та хибні посилки для умовиводів, а в подальшому — для дій.
Читайте також:
Як за півроку перереєструвати 35 тис. релігійних організацій