Йдеться про мир. Дивний мир між Україною і, що воює з нею її ж частиною. Оскільки війни у нас немає, як немає і реального миру. Якась шизофренічна логіка. Тисячі убитих, мільйони біженців, а війни немає.
Своя ціна за перемир’я в Україні і за продовження наступу. Своя ціна за європейську інтеграцію. Своя ціна за знаходження під протекцією Росії і за знаходження під протекцією США. Якщо є вибір, є і ціна за вибір.
Зі сторони міжнародної безпеки Україна майже 25 років знаходиться, за великим рахунком, у сфері впливу Росії. За певний рівень безпеки, яким ми користувались, була своя ціна: компліментарний російському політичний устрій, розміщення на Україні військових частин РФ, фактична неможливість інтеграції в західні структури безпеки без згоди Росії. В обмін на цю ціну Україна могла проводити «невеличкі» маневри (СОТ, НАТО).
Україна поки що виглядає найбільш потерпілою стороною. Слабкою ланкою, за чий рахунок сильніші партнери вирішують свої спірні питання. На нашій землі ідуть бойові дії, гинуть люди, контрольована урядом територія зменшилась, руйнуються міста, падає економіка. Ми такого не планували.
Бажано, українцям хоча би вже цієї осені й зими перестати вірувати у шару, і почати вже нарешті чесно платити свою ціну: за свій розум, за своє відношення до праці, за своє поняття про честь, за свої уявлення про відповідальність, за свою людяність, за своє некритичне відношення до джерел інформації. Той українець, який любить шару і халяву, і хоче все й одразу, взаємовиключне одночасно, і вірить у красиві казочки про безкоштовний сир, – той закони Всесвіту порушує, і викликає тим самим Його Гнів. Ми вже знову дехто лаємо владу, яку ж самі й привели, і дехто вже думає, що допоможе новий майдан. Але якщо всередині нас нічого не змінилось, або змінилось на гірше…
І коли ми нині говоримо про європейську інтеграцію, важливо ставитися до цього процесу не як до самоцілі, а звірятися час від часу з контрольними параметрами. Правова культура зміцнилась чи деградувала, візове питання просувається чи гальмується, бізнес-клімат покращав чи погіршав, рівень життя зростає чи падає, порушники законів караються чи розгулюють?
Ще одна проблема українського політикуму – постійна надія і очікування на появу сприятливих зовнішніх обставин – замість того, щоб опертися на внутрішній потенціал народу, прикласти власні зусилля для перемоги і побудови держави.
Може, Захід посилить економічні санкції; може, впаде ціна на нафту; може, в Росії настануть внутрішні заворушення і економічний колапс; може, їй відключать SWIFT; може, вона почне розвалюватися і нарешті від нас відчепиться.
Може, може, може…
Не варто виключати того, що подібні сприятливі обставини дійсно складуться. Але давайте будемо реалістами. Мусимо сказати відверто: навіть якщо Росію чекає дезінтеграція і розпад – це не призведе до утвердження сильної і суверенної України, якщо не буде наших внутрішніх зусиль до побудови цієї Держави, встановлення нових правил і відносин, побудови суспільства відкритого доступу, базованого на праві, за рахунок внутрішнього потенціалу самих громадян.
Без такого підходу буде те, що вже було в нашій історії нашої держави і про що написав Шевченко: "Правда ваша, впала Польща. Та й вас задавила".
Українці знову підійшли до важливої розвилки у сфері безпеки. Підтримати перемир’я на Сході, яке може дати шанс на мир? Чи торпедувати перемир’я, заплативши шансом миру за шанс відновлення контролю над територіями? От би знати, який шанс зіграє! Але на те і наука про обміни: учімося хоч на своїх шишках, якщо не хотіли вчитися на досвіді інших.
Ось є непоганий приклад: між Росією і Японію існує невирішений територіальний спір, є низка Курильських островів, які кожна сторона вважає своїми. Мирного договору між країнами не існує, де-юре триває стан війни. Однак сторони підтримують дипломатичні, економічні та інші зв’язки, ведеться торгівля. Цілком вірогідно, що Японія поверне ці острови, якщо настане крах російської державності, або якщо проти Росії почне війну широка коаліція за участю більш могутніх держав. Шанси ж повернути ці території, самостійно ведучи бойові дії проти РФ, Японія оцінює реалістично.
Чи буде в Україні мир, а чи війна, залежить не тільки від Росії, але й від нас, українців, також. Бо вибір робимо і ми також.
Читайте також:
Чи потрібна українська ідеологія? Про дискурси та критерії зради