У середу, 19 липня, з Праги в Китай вирушив перший вантажний потяг в рамках ініціативи «Один пояс, Один шлях». Ця ініціатива - один з найважливіших напрямків китайської зовнішньої політики, покликаний створити потужну інфраструктурну мережу по всій Східній півкулі. У спільному проекті з КНР беруть участь не тільки Чехія, Польща та інші країни Європи, але й країни Близького Сходу, африканські держави. Навіть Палестина, яка поки що не має повноцінного суверенітету, бере участь в переговорах з упровадження Ініціативи Поясу й Шляху.
Варто сказати, що Україна теж спробувала на початку 2016 року підключитися до цієї ініціативи і з помпою відправила до Китаю поїзд. Але назад він повернувся порожнім, із затримкою в півтора місяці. Однак тестовий запуск «поїзда Яценюка» показав, що запропонована логістика, графік руху, час у дорозі і вартість перевезення вантажів комерційно не вигідні, а, отже, клієнтів на цей проект в Китаї не знайшлося. І сьогодні чеський поїзд, наприклад, їде вже в обхід України, через Білорусь і РФ.
І тут справа не тільки в незручності логістики - поїзд з Чехії йде приблизно стільки ж, скільки йшов поїзд з Іллічівська. Справа в довірі до держави-партнера. Китайці не просто запустили сполучення з Чехією - вони побудували логістичний центр (створивши кілька тисяч нових робочих місць), дали стимул чеському бізнесу.
Цей проект говорить про те, що КНР хоче працювати з Чехією, як і з іншими центрально- та східноєвропейськими державами. Питання - чому не хочуть повноцінно працювати з Україною? - перетворюється на риторичне. Вибудовуючи зовнішній імідж держави, необхідно думати не тільки про миттєву вигоду, а й про довгострокові перспективи.
Читайте також:
Неприродний відбір: як розділяють народи та держави у XXI столітті