Головна » Блоги » Декомунізація Бетховена

Декомунізація Бетховена

13.06.2017
3003

Днями в столиці виступили два знаменитих музиканта - нинішні американці, але українці за походженням, освітою і славою - скрипаль Олег Криса та піаніст Микола Сук. Обидва успішно гастролюють світом, збираючи повні зали. І не дивно - колись журі престижного міжнародного конкурсу не змогло визначити, хто ж з радянських скрипалів кращий, Олег Криса або легендарний Гідон Кремер - обидва були удостоєні одного і того ж призу. А Микола Сук ще в минулому столітті був названий кращим інтерпретатором віртуозної музики Ференца Ліста. До речі, і Олег Криса, і Микола Сук не тільки вчилися, але й працювали в Україні.

І ось концерт у Київській філармонії. Ціни на квиток не захмарні. Виконується частина циклу сонат Бетховена, спільною інтерпретацією яких вони прославилися на весь світ.
Публіки – половина зали! У мене немає більш раціонального пояснення ситуації, аніж те, що кияни й гості столиці таким чином відреагували на радянське минуле музикантів – саме у СРСР вони здобули освіту, завдяки «комуністам» виграли конкурси й стали всесвітньо відомими. То й що, що українці й виконують музику українських композиторів по всьому світу, у нас декомунізація.

Якщо бути вже зовсім точним, то це не раціональне пояснення, а надія, що у того, що сталося, є хоча б якесь пояснення. Тому що в іншому випадку доведеться припустити, що в Києві, з його історією, інтелігенцією, творчою молоддю, свободою, потягом до мистецтва і т. і., не виявилося кількох сотень людей, які цінують українську культуру. Доведеться припустити, що те, що ми бачимо на вулицях і публічних місцях, - хамство, неохайність, бруд, неповагу до міста, що виражається в його незнанні і презирство до всього, що було «до тебе» і культури - не щось випадкове, а саме суть події . Що експерименти з історією влаштовуються тими і для тих, хто історії не знає і не цінує в принципі. Що публічні висловлювання з найважливіших питань національного масштабу робляться тільки політиками з різних таборів, чию думку можна часто передбачити, навіть не слухаючи - за партійною приналежністю, а не вченими та експертами, які мали б ініціювати громадське обговорення доленосних рішень тому, що думка вчених давно нікого не хвилює. Доведеться припустити, що в Києві і, можливо, в Україні взагалі формується єдина в культурному відношенні спільнота, але тільки в тому сенсі, що культура з її складнощами, різноманіттям думок, суперечками і вимогою власного зростання його якраз і не цікавить.

Втім, надія ця розтанула після Allegro з Сонати №3 разом з бурхливими оплесками залу. Було соромно за все, коли ведуча на прохання виконавців звернулася до залу з поясненням, що між частинами творів аплодувати не прийнято. Такого вже не було навіть в довоєнному Донецьку.

Читайте також:

Три сценарії розвитку подій, які приведуть до одного сумного кінця

Ще раз про відповідальність інтелектуалів

 
Дивитись всі блоги