Чергова блокада Донбасу. Незважаючи на те, що, схоже, кожен другий сюжет по ТБ присвячений саме їй, у чому сенс цього дійства мені не зрозуміло. Повернути ОРДЛО? Вже точно ні. Відрізати назавжди - теж ні, блокпости працюють, люди мігрують в обидві сторони. Пограти м'язами? Може так, але дуже вже нагадує все це 11 раунд у боксі - обидва суперники висять один на одному, зрідка з останніх сил завдаючи удари у поперек. У залі малолюдно - глядачам давно набрид цей бій, найстійкіші лузають насіння і лаються на боксерів. А попереду ще раунд: вдасться його провести, або бій скасують у зв'язку з обопільним занепадом сил?
Блокувати, відрізати, перекрити - ці слова найчастіше лунають на адресу «ЛДНР», немов це хоч якимось боком торкнеться Захарченка, Плотницького та їхніх однодумців. Або збройних формувань. Ударить по їхніх гаманцях, це так, але невже в цьому сенс трирічного протистояння? Залишається лише поспівчувати всім тим, хто на непідконтрольних Києву територіях ще вірив в Україну, а погодьтеся, якщо ти працюєш на українському підприємстві, отримуєш зарплату в гривні і, навіть, свята у тебе за українським календарем, включаючи день Незалежності, то тобі й дісталося найбільше. Тобі, кого виштовхують у стан ворога.
А якже, цікаво, Україна до цього намагалася повернути неконтрольовані території, що позитивного було зроблено для тих, хто не поділяє ідеали референдуму 11 травня?
Найпотужніші логістичні центри, ці величезні гіпермаркети на лінії зіткнення, нехай під відкритим небом. Так вони бачилися губернаторам прифронтових областей, можливо, так вони й коштували. Що з цього вийшло - п'ять наметів, які торгують за незрозумілими цінами непотрібними товарами. Та й ті тихо зійшли нанівець. Гучні (а як інакше?) заяви про їх перезапуск у 2016 році додало цій злиденності лише поганої слави - навіть не спробували. Але говорили довго. Потрібно бути дуже далекими від розуміння ситуації, щоб за весь цей час не зрозуміти - потреба в таких центрах відпала, люди не будуть їхати на блокпост, вистоювати кілька годин у черзі з обшуком наприкінці, аби купити яблука або ковбасу дешевше, ніж під будинком.
Українська влада звинувачує Росію у визнанні документів «ЛДНР». Нехай Європа там розсудить. Але що ж робити тим, хто не те, що втратив, а просто не мав українських документів? Досяг 16-річчя, наприклад. Як ця людина має отримати паспорт України, якщо вона не може виїхати, без паспорта!?
Відповідь є - видавати документи біля лінії розмежування. Паспорт або будь-яке посвідчення - це вам не шматок м'яса, за ним поїдеш без варіантів. Дуже хотіли в минулому році. Але не склалося чомусь. Може тому, що немає матеріальної зацікавленості окремих осіб? От і виходить, що якщо ви вважаєте, що нічого роздавати жителям ОРДЛО, навіть новонародженим, українські документи, то їм нічого не залишається, як отримувати документи місцеві, юридично нікчемні. Далі у таких людей було два шляхи - або в Україну, або в Росію (тим, хто не хоче або не може жити в ОРДЛО). Але Україна їм шлях закрила, а Росія відкрила. Щоб утримати своїх громадян, не потрібно визнавати документи республік, видайте свої і все. А якщо хтось вважає, що цим громадянам в Україну шляху немає, то навіщо обурюватися - валіза, вокзал, Росія, хай їдуть туди, де потрібні.
Пенсії, соціальні виплати - сім кіл пекла має пройти дідок або молода мама, щоб отримати ці гроші. Причому, навіть якщо ця людина не пенсійний турист, а виїхала назавжди в Україну, навіть якщо виїхала наступного дня або в день «референдуму». Тобто лояльна повністю. Але ж ні, чорна мітка їй виписана, у будь-який момент пенсію можуть зняти. Ситуація в першу чергу принизлива, адже ці люди – більші патріоти, ніж ті, хто говорить з екранів. Вони реально багато чого втратили, заради своїх ідеалів.
І ось остання блокада обнуляє такі зворушливі заяви великих політиків, про те, що в Донецьку українські шахти і українські шахтарі (адже націоналізація, як крути, відбулася пізніше, аніж розпочалася блокада з боку України). Невже усі ці люди брехали? Ось так, в обличчя?
Якого результату можна досягти блокуванням всіх господарських відносин? Частина підприємств закриється, частина людей - в основному молодих або в розквіті сил, поїде на заробітки в Росію, хтось поповнить ряди збройних формувань. В Україну мало хто поїде - роботи і там стане менше. Навіщо все це, як це допоможе вирішити конфлікт? Хотілося б почути просто й зрозуміло: яку кінцеву мету переслідує українська влада, офіційно очоливши ці дії, і зрозуміти, наскільки все це реально в житті?
Читайте також: