На реформи залишилося мало часу:
1. 2019 рік – час виплат за зовнішніми зобов'язаннями в повному обсязі.
2. Соціальне напруження сягнуло межі, громадяни України хочуть вже сьогодні відчути вплив реформ на рівень життя.
Скорочення бідності в майбутньому не може бути гарантованим без збалансованого бюджету, зниження інфляції і поліпшення бізнес-середовища.
За останні два роки влада провела більше реформ, ніж за попередні двадцять. Однак цього виявилося недостатньо, щоб переконати реальних іноземних інвесторів прийти на український ринок.
На думку співголови Групи з підтримки реформ в Україні Лешека Бальцеровича – Україна зуміла досягти значного результату в ряді проведених реформ: очищення банківської системи, стабілізація й недопущення економічного колапсу, створення антикорупційних органів та проведення реформ в енергетиці, створення НАБУ.
Особливих успіхів Україна досягла в реформі державних закупівель, але цей успіх ще потрібно закріпити.
Реформи, проведені в 2016 році, в основному стосувалися стабілізації економічної ситуації в Україні, і це вдалося – економіка припинила падати.
Однак всі ці реформи виявилися достатніми тільки для того, щоб не втратити довіру міжнародних фінансових організацій, але недостатніми для повернення довіри приватних інвесторів.
Реструктуризація держборгу, проведена в 2015 році, дозволила Україні суттєво знизити виплати за зовнішніми зобов'язаннями в 2016-2018 роках. Однак з 2019 року графік виплат буде жорстким, і реально нездійсненним (на сьогоднішній день) (рис. 1).
До 2019 року поточна програма розширеного фінансування МВФ закінчиться й розраховувати доведеться тільки на свої сили, тобто на приватних кредиторів: через випуск боргових паперів, за допомогою залучення інвестицій, зростання економіки і відповідного зростання бюджетних доходів.
З приватними інвесторами поки не склалося, про що свідчить статистика з інвестицій. Хоча у них трохи вимог, потрібно тільки розуміння, як країна буде повертати кредити, і процентна ставка, відповідна ризикам країни.
Зворотний бік періоду реформ – соціальне напруження.
За 3 роки реформ в уряду для громадян тільки батіг, необхідно ж їх підтримати, винагородити за терпіння, надихнути на наступний етап реформ.
Всього один актуальний приклад:
На сьогодні Україна – одна з найбідніших країн Європи (за рівнем життя), але у нас найвища вартість легкових автомобілів в Європі. При середній зарплаті 150 дол. США вартість авто – 15 тис. дол. США, тобто більше зарплати в 100 разів. Це немовбито в Німеччині при середній зарплаті в 2,5 тис. євро (після виплати податків) – таке ж авто коштувало 250 тис. євро.
Невже в якості пряника наша держава не може піти назустріч своїм громадянам і знизити мита так, щоб реально кожна сім'я змогла дозволити собі старий автомобіль?
Але у що перетворили закон №3251 (про зниження мита) – на марну "купу" паперу для простих людей. Закон працює, але це невелика поступка для тих, хто й так міг собі дозволити авто за 10-15 тис. євро, а таких покупців – одиниці.
Хіба інвестори прийшли на наш ринок вжитих машин? – Ні!
Практично всі роки незалежності України сутність політики автомобільного лобі полягала в спробах обмежити імпорт на український авторинок. Закінчилося це тим, що Україна залишилася і без вітчизняного автопрому, і без західних інвесторів. Фактично сьогодні працює тільки одне вітчизняне підприємство – «Єврокар», який збирає автомобілі Skoda в Закарпатті.
Інша ситуація у наших сусідів, які більше дослухалися до побажань автовиробників. В Угорщині свої заводи мають Volkswagen, Suzuki і Mercedes. Останній у цьому році повідомив, що збирається інвестувати у виробництво в країні ще близько 1 млрд євро. Нещодавно польське видання Wyborcza підрахувала: щороку на експорті автомобілів Угорщина заробляє близько 20 млрд євро.
До речі, в самій Польщі, за даними Європейської асоціації автовиробників (ACEA), після розвалу Радянського Союзу світові компанії побудували 13 автобудівних підприємств. І від експорту машин поляки мають дохід не менше, ніж угорці. Білорусія другий автозавод з китайцями будує.
Навіть, в Росії за останні 25 років міжнародними компаніями було відкрито більше 20 автовиробничий майданчиків.
Тобто справа не в жебраків українців, а в підтримці урядом бізнес-інтересів окремих груп. А хто ж, в кінці-кінців, підтримає народ ?!
Навіщо робити так, щоб автобізнес загинався, а люди, як жебраки, ходили пішки і не могли нічого купити? Ось це залишається головною загадкою України та її вічно триваючих реформ.
Надія на реальні зміни на краще, тому що 2019 рік – це рік президентських виборів в Україні, тому дефолт – це не те, що потрібно владі для отримання мандату на новий термін. Надрукувати гривню для жебраків під вічно дефіцитний бюджет і одночасно встигнути вивести валюту за кордон не вийде. А щоб уникнути дефолту, потрібно вже зараз показувати результати в реформах і створювати основи для стабільного економічного зростання.
Потрібно нарешті провести земельну реформу – зробити аграрну землю доступною для інвесторів, як це давно зроблено в усіх розвинених країнах.
Якщо влада розуміє, що рівень соціального напруження зашкалює, і що зволікати з реформами неможливо, ймовірно, прорив станеться в 2017 році. Адже в 2018 році буде запізно.
Читайте также:
Бути чи мати: про прості цінності та складні перспективи України