За Дж. П. Фамом
Кліматичні активісти та інші прихильники зниження викидів вуглецю іноді переконують, що єдина перешкода між людством та яскравим зеленим майбутнім — це відсутність політичної волі.
На жаль, ці зелені мрії стримує не брак політичної уяви, а матеріальна нестача критично важливих мінералів, без яких неможливий перехід до екологічно чистих енергетичних систем.
По-перше, у більшості політичних — не кажучи вже про політизованих — дискусій про енергетичний перехід не беруться до уваги матеріальні потреби систем відновлюваної енергії порівняно з їхніми попередниками, які працюють на викопному паливі. Наприклад, електромобіль, такий як Tesla Model Y, який став найбільш продаваним автомобілем у цій категорії в Америці минулого року згідно з Kelley Blue Book, вимагає в шість разів більше корисних копалин, ніж звичайний автомобіль. Тільки для його проведення потрібно близько 130 фунтів міді — приблизно втричі більше, ніж для автомобіля, що працює на бензині. Мідь також необхідна для переходу на сонячну та вітрову енергію для будинків та підприємств, що потребуватиме масштабної заміни електропроводки. Якщо, як очікується, до 2035 року попит подвоїться і становитиме близько 50 мільйонів метричних тонн на рік, то за найоптимістичнішим сценарієм річний дефіцит становитиме майже 10 мільйонів метричних тонн. І це тільки мідь: за даними Міжнародного енергетичного агентства, досягнення мети нульових викидів до середини століття, закріпленої в Законі ЄС про клімат, а також в Указі президента Байдена від грудня 2021 року приведе до того, що сукупний попит на найпоширеніші мінералии, для електромобілів й акумуляторних батарей, - літій, графіт, кобальт і нікель - зросте в тридцять разів протягом наступних двох десятиліть.
По-друге, брак матеріальних ресурсів посилюється логістикою отримання корисних копалин. Наприклад, на Демократичну Республіку Конго (ДРК) припадає близько 70 відсотків світового виробництва кобальту. Більше того, майже весь метал потім експортується до Китаю, який переробляє близько 90 відсотків світових поставок рідкісноземельних елементів (РЗЕ), дві третини літію та кобальту та майже 40 відсотків нікелю. Як нещодавно визнав спеціальний президентський координатор Байдену з глобальної інфраструктури та енергетичної безпеки Амос Хохштейн на конференції African Mining Indaba у Кейптауні, Південна Африка: «Це серйозна проблема для США і, я думаю, для решти світу теж. Оскільки ми переходимо до більш чистої, екологічної та абсолютно нової енергетичної системи, ми маємо переконатися, що у нас є диверсифікований ланцюжок поставок. … У нас не може бути ланцюжка поставок, зосередженого в якійсь країні, не має значення, яка це країна». Наприклад, загрози, виявлені адміністрацією Байдена в ланцюжках поставок літій-іонних акумуляторів, показують, що Китай виробляє 79 відсотків усіх акумуляторів у світі, і лише одна китайська фірма (CATL) самостійно контролює 30 відсотків світового ринку акумуляторів для електромобілів. З цією метою диверсифікація поставок є головним пріоритетом і ключем до зниження ризиків, навіть якщо іноді це може спричинити необхідність вести відносини з країнами або фірмами, які в іншому випадку не вважалися б релевантними.
Саме проблемами видобутку та логістики можна пояснити дипломатичну активність розвинутих країн, розгорнуту останніми роками. Сюди можна віднести Меморандум про взаєморозуміння, підписаний на саміті лідерів США та Африки у грудні, Партнерство з безпеки корисних копалин, до якої входять Австралія, Канада, Фінляндія, Франція, Німеччина, Японія, Південна Корея, Швеція, Великобританія, США та Європейська комісія тощо.
Мрія про більш «зелену» економіку, засновану на низьковуглецевих або навіть вуглецево-нейтральних енергетичних системах, може бути не такою фантастичною, як вважалося раніше, але її досягнення залежатиме від забезпечення доступу та стабільних (і масових) поставок необхідних стратегічних матеріалів.
Читайте також: