За Д. Шеффером
Сімдесят п'ята річниця Загальної декларації прав людини – це момент роздумів про минуле та прогнозів на майбутнє. Як міжнародний інструмент управління тільки Статут ООН можна вважати таким, що має більший вплив на перебіг світових подій, ніж ВДПЛ. Хоча її декларативний характер не є обов'язковим договором між державами, ВДПЛ надихнула сучасний рух за права людини і виступає як орієнтир людської порядності, спрямовуючи не лише поведінку урядів, а й життя народів та окремих осіб, які прагнуть захисту міжнародного права в галузі прав людини.
ВДПЛ стимулювала справді міжнародні переговори, які призвели до укладання обов'язкових договорів, таких як Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Ці три документи часто розглядаються як «Міжнародний білль про права», які разом вплинули на світове мислення, ніж будь-які закони, що підлягають виконанню. Дійсно, враховуючи ідеологічні розбіжності, що виникли на початку холодної війни, коли ВДПЛ обговорювалася і була схвалена Генеральною Асамблеєю ООН, її необов'язковий характер добре послужив тій епосі. Було більш цінно по суті, з колективного схвалення держав, встановити універсальні стандарти моралі, ніж робити марні спроби систематизувати стандарти в світі, що конкурував між собою, капіталізму і соціалізму. Негайний перехід до кодифікації натрапив би на перешкоди, які, хоч і були висловлені під час переговорів щодо ВДПЛ, були подолані з опорою на здорові смислові та моральні докази підсумкової декларації.
Проте існують вагомі аргументи на користь того, що ВДПЛ увійшла до сфери звичайного міжнародного права і, отже, не може ігноруватися урядами. Федеральні суди США часто посилалися на ВДПЛ, щоб посилити захист прав людини, підкріплених обов'язковими договорами та законодавством США. ВДПЛ, можливо, не дає американцеві можливості подати позов про порушення прав людини до суду, але вона є потужним інструментом захисту, коли жертва постає перед суддею.
Політичний мандат ВДПЛ викладено у статті 28: «Кожна людина має право на соціальний та міжнародний порядок, за якого права та свободи, викладені у цій Декларації, можуть бути повністю реалізовані». Це залишається завданням майбутнього, до досягнення якого мають прагнути всі країни.
Читайте також: