Минулого тижня в соцмережах з'явилася інформація про те, що так звана «Донецька народна республіка» закликала резервістів на військові збори. Захід пройшов помпезно. Невійськових людей, які, за словами Захара Прилепіна, «самі виявили бажання стати на захист своєї Батьківщини», вивезли на полігон, вишикували, провели мітинг, деяким роздали зброю «на відповідальне зберігання», після чого розвезли по домівках. Промова на мітингу «Верховного головнокомандувача» нагадувала риторику часів Великої Вітчизняної. І хоча власне військова підготовка, заради чого зазвичай і проводять збори, практично була відсутня, за силою емоційного впливу дана акція займе своє місце в ряду таких заходів, як «парад полонених» в Донецьку 24 серпня 2014 року і похорон Мотороли та Гіві. Очевидно, що саме цей вплив і було головною метою «мобілізації». Влада «республіки» надіслала Україні та світу меседж цілком певного змісту.
Якого?
Я бачу тут три зрізи проблеми. Перший зріз пов'язаний з тим, що верхівка ОРДЛО прагнула продемонструвати «готовність чоловічого населення захищати свою Вітчизну». Демонстрація вийшла яскравою, масштабною, вражаючою. Понад 27 тисяч осіб у віці від 18 років – це дуже велика кількість людей. Навіть якщо 2/3 з них були зігнані примусово, то й 1/3 «свідомих» – також велика цифра. Щоправда, Олександр Ходаковський жорстко розкритикував ідею Олександра Захарченко про збори резервістів, визнавши, що «у ДНР криза з мобілізацією» і мотивацією захисників: «Людей не вистачає на передовій, покалічених не звільняють, доки заміна не прийде – а заміна не йде».
Другий зріз. На мій погляд, окрім картинки для зовнішнього споживача є ще внутрішній аспект проблеми. Громадян України, відразу оголошених «громадянами ДНР» без їх на те бажання, всіма правдами й неправдами зараховують до резерву республіканських збройних сил. Військкомати Донецька і Луганська працюють так, як не працювали всі 25 років української незалежності, а у невизнаного уряду немає абсолютно ніяких сумнівів в легітимності своїх дій. Усі мобілізовані проходять за особливими списками, які, природно, стануть відомі й в Україні. Що робитиме Київ, якщо припустити, що станеться реінтеграція ОРДЛО в Україну? Прирівняє він мобілізованих до ополченців, які зі зброєю в руках боролися проти України? Чи буде розцінюватися цей вчинок як «співпраця з окупантами» з усіма наслідками, що випливають?
У теорії девіантної поведінки є концепція «наклеювання ярликів». У разі, якщо людина оступився і зробив необачний вчинок, він вже сприймається як девіант. У кримінальному середовищі часом навмисне провокують новачка зробити протиправний вчинок, а потім шантажують його цим – «наклеюють ярлик». Ось і в нашому випадку, організатори зборів під загрозою покарання за дезертирство і ухилення від призову «втягнули» резервістів в первинну девіацію. Хотіли ті або не хотіли їхати на ці збори – потім хвилювати нікого не буде. Факти – уперта річ: був на мобілізаційному заході – вже забруднив свою репутацію. Ярлик сепаратиста приклеєний намертво.
Третій зріз – це проблема психологічного настрою населення, включаючи покликаних на збори чоловіків. Ті мотиви, які спрацьовували в 2014 році, включаючи почуття несправедливості від поваленого Майданом «свого» Президента, страх приходу «Правого сектора», жага помсти за жертви і руйнування, вже неефективні. Потрібні нові маніпуляційні прийоми, і влади «ДНР» навмисно намагаються дискредитувати як можна більше людей, щоб відрізати їм дорогу назад, в Україну. Що-що, а мізки в «республіках» промивати вміють. Якось в розмові з українським військовослужбовцям, уродженцем Львівської області, який чергував на блок-посту «Перлина» в селищі Новотроїцьке, почула таке визнання: «Якби я слухав і дивився тільки канали ДНР, напевно, теж взяв би в руки зброю і пішов захищати свій край». Чим більше часу Україна не контролює ОРДЛО, тим менше прихильників її повернення залишається в останніх.
Як же має вчинити Україна у цій ситуації?
У «республіці» відродилися тоталітарні методи управління, формується мілітарне мислення. Додамо до цього трансляцію російських ЗМІ – і отримаємо таку «гримучу» суміш в головах людей, в якій складно розібратися. Початки критичного мислення вбиваються докорінно.
Наша країна і без того зробила чимало помилок у відносинах з окупованих Донбасом, відштовхуючи від себе населення. Важливо, щоб зараз не було гучних заяв з боку влади на зразок «не забудемо, не пробачимо», щоб люди не вважали себе військовими злочинцями і не боялися реінтеграції, а також не розчарувалися в Україні в черговий раз.
Читайте також: