Головна » Блоги » Чи можливо перемогти у сучасній війні?

Чи можливо перемогти у сучасній війні?

12.04.2017
6097

Історія війн і збройних конфліктів свідчить, що встановлення контролю над територією та майном суперника зовсім не означає остаточної перемоги. Більш того, чим випадки окупації ближчі до наших днів, тим більше зусиль вимагається від загарбника для підтримання цього контролю. Виявилося, що з окупацією певної території світ історичних смислів її населення не скоряється, не зникає, а ще більше актуалізується.

Історична пам’ять дбайливо зберігає відомості про колишні «вольності», порядки, про власну культуру, які з часом сакралізуються. Користуючись термінологією проф. О.В. Базалука, «псипростір-жертва» відторгає чужий для неї світ думок агресора і продовжує існувати в світі власної, зокрема, національної ідеї, зберігаючи і збагачуючи її для себе й майбутніх генерацій. У разі втрати території «псипростір-жертва» переносить свої прояви у духовно-віртуальний світ, і цей світ стає для нього так само реальним, як для «псипростору-агресора» окупована територія. У світі смислів «псипростір-жертва» не лише мобілізує свій потенціал, але й спрямовує його на звільнення захопленої території.

В умовах відсутності монополії на ЗМІ та фактично миттєвого розповсюдження незалежної та альтернативної інформації в Інтернеті асиміляція ментального простору в інтересах історичних смислів агресора стає майже нездійсненною.

На практиці це означає, що повністю перемогти у сучасній війні просто неможливо. Травень 1945 року був, мабуть, останньою перемогою в історії людства. Всі війни, що спалахували у другій половині ХХ століття, включаючи конфлікти з участю наддержав – Сполучених Штатів Америки (Корея, В’єтнам, Ірак), Радянського Союзу (Афганістан) тощо – закінчилися досить невиразним результатом. Досвід цих війн продемонстрував світові, що найчисельніші армії і найпотужніша військова техніка безсилі перед озброєним народом, який бореться за власне виживання. Він переходить до партизанської тактики, до саботажу і диверсій. При цьому жертва переймає у агресора його норми, настанови і життєві орієнтації. З кожним роком окупації, з кожним новим поколінням псипростір-жертва вдосконалюється і починає грати за правилами агресора, загострюючи боротьбу за відновлення справедливості, виводячи війну з формату віртуальних проявів у реальний світ – світ терору, насилля, війни.

Отже, коли історичні смисли відділяються від географічної території, на якій вони були сформовані і яка окупована супротивником, коли вони переходять у простір психічний, стають іманентними і сакральними, спільноту, що є їх носієм, можна знищити, але не перемогти. Агресор може окупувати чужу територію, оволодіти матеріальними ресурсами підкореного народу. Але доки світ історичних ідей «псипростору-жертви» залишатиметься сакраментальним, доти цей псипростір буде нездоланним. Інакше кажучи, не захоплення території, а успішне нав’язування власної картини соціального світу, власної системи цінностей – ось де криється перемога у сучасних війнах.

Цей простий висновок обумовив необхідність корегування поглядів на мету завоювань та включення в експансіоністські плани імперії заходів щодо зміни ментального простору підкорених народів. Це означає, що суто військові методи проведення зовнішньої політики повинні супроводжуватися відповідними невійськовими – інформаційними, пропагандистськими, виховними прийомами. Саме на виконання цих завдань й спрямований комплекс заходів, який узагальнено називають «гібридною війною». З іншого боку, це означає, що Україну не можна перемогти доти, доки існує її ціннісно-смислове ядро.

Читайте також:

Чим закінчаться експерименти з історичною пам'яттю

Неприродний відбір: як розділяють народи й держави у XXI столітті

 
Дивитись всі блоги