Весна 2017 року принесла цікаві й перспективні нововведення в публічний дискурс «Русского міра», а після подій, що відбулися в останній тиждень травня, цю ситуацію вже не можна не брати до уваги. Йдеться про стрімку популяризацію Російської Православної Старообрядницької Церкви (РПСЦ) і її предстоятеля Митрополита Корнилія в російському медіа-просторі.
Першим серйозним кроком до такої популяризації стала зустріч Митрополита Корнилія і Володимира Путіна 16 березня. Зустріч пройшла в кабінеті Путіна в Кремлі і була унікальною в своєму роді. Російський президент і раніше зустрічався з предстоятелем РПСЦ, навіть вручав йому в 2013 році орден Дружби, але березневий візит відбувся тет-а-тет, широко висвітлювався у ЗМІ як історична подія – фактичне примирення російської влади зі старообрядцями після 350-річного розколу. Зміну настроїв підхопили й навколоправославні ЗМІ: Митрополита Корнилія запросили виступити на телеканалі «Царгород», велике інтерв'ю з ним вийшло в травневому випуску журналу «Русский Мір», не кажучи вже про менш масштабні появи на публіці. Кульмінацією ж став візит Володимира Путіна в Рогожскій духовний центр РПСЦ 31 травня, якому передував візит одного з лідерів російської публічної політики Сергія Кирієнка, а потім і мера Москви Сергія Собяніна.
Найбільш простим поясненням уваги російського політикуму до РПСЦ є версія, що уряд хоче збільшити свій рейтинг в ювілейний рік, розв’язавши ключову для Росії соціальну кризу – розкол православної громади. Варто зауважити, що раніше Володимир Путін дуже сприяв залученню до російського дискурсу Російської Православної Церкви за Кордоном, в результаті чого більша частина її ієрархії з'єдналася з РПЦ. Цілком можливо, що нинішні кроки приведуть до з'єднання принаймні частини цієї впливової старообрядницької структури з Російською Православною Церквою (насправді, існують різні старообрядницькі юрисдикції, але в символічному сенсі таке з'єднання буде складно переоцінити).
У цього процесу є й ще одна важлива сторона. Ієрархи РПСЦ, так само як і багато рядових старообрядців, позиціонують свою традицію максимально відповідною світосприйняттю росіян, тоді як титульна церква – занадто прозахідна. Про таку позицію свідчать, приміром, красномовні газетні заголовки недавнього часу: «Російська історія написана з українських позицій: країна зазнала ідеологічної диверсії ще в XVII столітті», «Росія потребує духовного імпортозаміщення» і т. і. Крім того, важливий духовний центр РПСЦ знаходиться в Україні, на території Чернівецької області. Українська гілка РПСЦ налаштована досить лояльно до Митрополії, аж настільки, що відмовилася в 2015 році від управління кримськими громадами на користь прямого керівництва останніми з Москви. Крім того, українська єпархія ще більше, ніж УПЦ, може наразитися на небезпеку в разі прийняття законопроекту № 4511 або йому подібного. Тому посилення діалогу російського уряду з лідерами РПСЦ може залучити багатьох українських старообрядців, так само як і румунських, адже в Румунії проживає близько 200 тисяч старообрядців Білокриницької згоди (в нього входить і РПСЦ). Потужні старообрядницькі діаспори представляють Росію і в інших країнах по всьому світу. Таким чином, залучення РПСЦ у дискурс «русского міра» може стати потужним інструментом не тільки внутрішньої, але й зовнішньої політики РФ. У свою чергу РПСЦ може отримати реальний важіль впливу на російську політику, потіснивши або, щонайменше, створивши альтернативу РПЦ.
Читайте також: