Німці й росіяни «обраховуються» як народи, що є «рівними за модулем, але протилежними за знаком». Саме звідси походить їхня компліментарність та аннігіляційність у взаємних стосунках. Найбільш доказовою ілюстрацією цієї ментальної конгруентності мабуть є формальна тотожність концтабірної емблематики сталінського і нацистського «соціалізмів». Але тут треба брати до уваги те, що дві світові війни, bellum omnia kontra omnes, розв’язані Німеччиною радикально змінили ментальний портрет її народу.
До 1945 року німці як нація не належали до Європи. Навпаки, процес формування німецької нації, що почався на зламі ХVIII-ХІХ сторіч, був актом її духовної сепарації від Європи. У цей час Європа, для німців, як вельми прецезійно фіксує її гештальт Освальд Шпенглер, це лише Abendland, тобто землі, що лежать на захід від Німеччини. Їх уособленням є Велика Британія. Саме над нею завис інфернальний присмерк історії. Європа веде свій духовний родовід від греко-римської античності, натомість коріння німецьких архетипів ховається в мереживі сенсів германських саґ. Навіть в мовному дискурсі повне розбіжжя. Не зважаючи на те, що англійська й німецька мови споріднені єдиною лінгвістичною групою, в науці, культурі і філософії англійська постає як англізована латина, натомість німецький позаповсякденний дискурс, попри відносну молодість, є повністю автентичним і не схильний до запозичень.
Німецький Volksgeist, що кристалізується на такому субстраті, поступово отримає риси месіанізму, імперскості, нетолерантності та агресивності. Такому духові європейська ментальність видається ворожою, небезпечною та несумісною з ним. Тому вектор поширення простору розвитку deutsche Volksgeist схиляється на схід, де йому вбачається духовний вакуум і споріднений ґрунт. Відтак викарбовується формула "Drang nach Osten".
Перша світова війна стала великим випробуванням компліментарності цивілізаційної моделі Антанти, що була накладена на соціогеометричний ландшафт Німеччини у вигляді Ваймарської республіки, і німецького Volksgeist. Експеримент вийшов вкрай невдалим. Залучення Німеччини до Європи не відбулося. Відторгнення атлантичної цивілізаційної парадигми супроводжувалось жахливою експлозією німецького національного духу, що породила потворний нацистський наратив і відповідний йому експансіоністський агресивний дискурс. В такий спосіб Німеччина стала не тільки ворожою до Європи, але й об’єктивно небезпечною для неї.
Актом, що уможлив повернення Німеччини у Європу, стала її капітуляція у Другій світовій війні, а процесом – успішна реконструкція її цивілізаційного базису Аденауером.
Читайте також:
Спокуса для демократів, для лібералів безумство, або про новий світовий порядок