Головна » Блоги » Самозневага українців: песимістичні думки за Донскісом та Бауманом

Самозневага українців: песимістичні думки за Донскісом та Бауманом

23.02.2018
1257

Чи не було у вас відчуття, що від ваших зусиль нічого не залежить? Як би сильно ви не працювали, не обмежували себе, не «відкладали на майбутнє» – все одно стануться якісь події, в яких ваші інтереси не будуть враховані. Планували купити квартиру? – Маєте окупований Крим та війну на Сході. Планували велику родину? – Стали переміщеною особою, що потерпає в нескінченних чергах на КПП, аби відвідати батьків. Планували щасливу старість? – А тепер оформлюєте соціальну допомогу та четвертий рік отримуєте гуманітарку. Але мова тут не лише про трагедію людей Донбасу. Кожен з нас звик до думки, що не варто сподіватися на якісь гарантії майбутнього. Кожен може пригадати пару прикладів із свого життя, яке коригується суспільною та політичною ситуацією. При цьому в останній (ситуації), наше існування взагалі важливе й пригадується лише «до вимоги» ситуації: наприклад, перед виборами з’являються гасла «Твій голос може бути вирішальним!».

Такий стан речей в діалозі «Плинне зло. Життя без альтернатив» Зигмунта Баумана та Леонідаса Донскіса описується як результат цілої традиції східноєвропейського самозневажання та самоненависництва. Донскіс розповідає історію «литовського прекаріату» – близько мільйона литовців, які бачать можливість покращити свій добробут, лише емігрувавши з країни. Але справжня трагедія в тому, що таке «соціальне самогубство» тривалий час було непомітне самим литовцям. І лише статистика ЄС, яка показала, що населенню Латвії, Литви та Естонії загрожує перетворитись на населення пенсіонерів, яких підтримують родичі в еміграції, почала привертати увагу до цієї проблеми.

Подібна непомічена напруженість в суспільстві може довго наростати, а потім, як стрімко відпущена стиснена пружина «вибухнути» Майданом, революцією чи втратами. Це також питання про цінність людини в сучасному світі. Де наше життя для інших – найчастіше статистична одиниця в якомусь з рейтингів чи коефіцієнт економічних показників. Де люди потрібні владі як безособовий «електорат», маса, що легітимізує її існування.

Від незадоволеного приватного існування псується і суспільне публічне існування. Усвідомлення власного прикрого життя змушує платити державі, суспільству, оточенню, собі тією ж валютою. Послідовність дуже проста: «Зайвий тут? Не маю можливості розвиватися в спорті, науці, музиці? Поїду туди, де буду потрібен, де мене помітять, в мене повірять. Виграю олімпійську медаль, Нобелівську премію, фестиваль чи конкурс для тієї країни». І їдуть, і виграють… На цьому етапі зазвичай відбувається «диво» й пригадується, що відома американська акторка чи німецька спортсменка має українське походження.

Чому нас вражають цифри, а не людські долі? Чому наслідуємо принцип «всі помруть, а я залишусь»? Чому мають відбутися соціальні потрясіння, щоб ми трохи протверезіли, й чому без них знову поринаємо у сп’янілий медитативний сон під владну мантру «Омм… Реформи йдуть, безвіз вже є, корупцію скоро подолаємо... Омм»?

Читайте також:

Гібридний фундаменталізм

Відповідальність за буття

 
Дивитись всі блоги