На зустрічі з представниками Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій Президент України торкнувся теми, яка може мати важливі наслідки і вже стала предметом дискусій в ЗМІ. Подякувавши представникам релігійної спільноти за участь в роботі Тристоронньої контактної групи, В.Зеленський запросив їх і надалі брати участь в переговорах в форматі ТКГ, зокрема, з питань взаємного обміну заручниками і доступу Міжнародного товариства Червоного Хреста до утримуваних на непідконтрольних територіях українських громадян. Дійсно, участь церковних лідерів у процесі обміну полоненими і раніше мала місце, хоча їх пряме залучення в роботу ТКГ є новим кроком, що відображає бажання української сторони модернізувати та розблокувати роботу переговорної групи. Подробиць щодо формату участі і складу учасників з боку ВРЦіРО в роботі ТКГ поки офіційно не озвучено. Також в ході зустрічі обговорювалися питання пандемії і проведення релігійних заходів в умовах карантинних обмежень, і інші соціально значущі питання.
Зустріч з представниками Ради Церков відбулася через день після завершення візиту Президента України до Туреччини, де він провів зустріч із представниками Вселенського патріархату. У зв'язку з цим можна говорити про підвищення значимості релігійної політики для президентської команди. Цей крок можна вважати ризикованим з точки зору іміджу напередодні виборів, адже в очах українського суспільства релігійний порядок денний часто розцінюється як неприпустиме втручання держави в особисту сферу. З іншого боку, відсутність прямої підтримки однієї з релігійних організацій і робота з ВРЦіРО як виразником інтересів більшості віруючих українців є вдалим ходом і демонструє нейтралітет В.Зеленського, орієнтацію на діалог і співпрацю з різними конфесіями та церквами. Також і заклик до лідерів різних організацій спільно брати участь у роботі ТКГ, де їх голос все одно буде швидше консультативним, а не вирішальним, демонструє повагу до цінностей і думки віруючих, а не співпрацю з якоюсь конкретною організацією на шкоду іншим. Таким чином, релігійна політика, входячи до порядку денного, стає лише одним з факторів демонстрації нейтралітету Президента, а не визначальним фактором зовнішньої політики, який може мати значні практичні наслідки.