Окрім відчайдушних туристів та вчителів географії, мало хто з українців міг би щось сказати про М’янму. Почесне консульство України діє в цій державі менше року, а посольство є лише за сумісництвом у Таїланді (так само як і посольство М’янми у справах України діє за сумісництвом в РФ). Єдина інформація, широко відома про М’янму — це утиски місцевого мусульманського етносу рохінья, які кваліфікуються багатьма мусульманськими діячами та правозахисниками як геноцид. М’янма уславилася буддійськими екстремістами, які влаштовують погроми мусульман-рохінья та змушують останніх шукати прихисток за межами країни. Це гостра проблема для міжнародного іміджу країни, і напевно уряд готовий прийняти допомогу якщо не в її врегулюванні, то принаймні в покращенні зовнішнього іміджу. І таку допомогу М’янмі готовий надати Китай.
У свою чергу, Китай розглядає М’янму як важливого партнера для розвитку ініціативи «Один пояс, Один шлях». Ця країна може забезпечити короткий шлях до Індійського океану, який не омиває Піднебесної, але також надає можливість подальшого прокладання дороги на Захід, через Бангладеш. Власне, транспортно-економічний коридор «Китай-М’янма», а також відносини М’янми та Бангладеш стали важливими пунктами порядку денного зустрічі китайського міністра закордонних справ Ван Ї та держканцлера М’янми Аун Сан Су Чжи, яка відбулася 19 листопада. Китайський представник привіз гарні новини про те, що КНР готова вкласти кошти в розбудову інфраструктури сусідньої держави в обмін на братські стосунки між народами та готовність уряду М’янми сприяти транснаціональній економічній ініціативі Китаю.
Але в програмі зустрічей китайського міністра була не лише економіка. Важливими елементами візиту також стали відкриття китайського культурного центру та переговори щодо майбутнього мусульманської народності рохінья. Якщо відкриття культурного центру є закономірним в контексті м’якої експансійної політики КНР, то увага до болючої внутрішньої проблеми М’янми не випливає автоматично з китайських інтересів. Але з огляду на намагання уряду КНР стати світовим поліцейським і вирішувати проблеми принаймні Східної Півкулі так, як це робить США, логічною є пропозиція китайської сторони врегулювати проблему сусідів. Ван Ї запропонував триступеневу програму деескалації етноконфесійного конфлікту в М’янмі: припинення вогню та встановлення миру; заклик до міжнародної спільноти стати гарантом перемовин М’янми та переважно мусульманським Бангладеш, куди мусульмани-рохінья намагаються втекти); підвищення рівня економічного добробуту в М’янмі та Бангладеш, що має стати запорукою мирного співіснування народів. Таким чином, китайська влада не вважає конфлікт пов’язаним із релігією, а переважно — з кричущою бідністю місцевого населення та іншими соціальними причинами.
Слід нагадати, що в самому Китаї, попри вулканічне зростання рівня добробуту протягом останніх десятиліть триває криза відносин із місцевою мусульманською народністю уйгурів, і не схоже, що влада спроможна вирішити питання, лише годуючи уйгурів (за словами самих уйгурів, іноді навіть годуючи силоміць). Натомість питання національної, конфесійної та територіальної незалежності не ставиться китайською владою ані всередині країни, ані у випадку М’янми. Втім, сама постановка питання, готовність КНР стати посередником у стосунках М’янми з Бангладеш і світовою спільнотою, а в разі необхідності спробувати купити у Бангладеш проблему рохінья, свідчить про важливу для Китаю потребу стати основним транскордонним гравцем у регіоні. Наразі в сфері геополітики Китай залишається все ж другим гравцем, оскільки за два тижні до китайського міністра М’янму та Бангладеш відвідав представник Держдепартаменту США Саймон Хенш, який висловив приблизно ті ж пропозиції, але без третьої. Тобто китайська сторона подивилася на пропозиції США, та доповнила їх такою пропозицією, від якої влада М’янми не зможе відмовитися.
Читайте також: