Поставлене всередині минулого століття питання про «конструювання реальності» набуло в наші дні нової гостроти. Не викликає сумнівів те, що сучасна епоха як ніколи близько підійшла до межі, за якою втрачається відмінність між реальністю «штучною» і «природною», і всі великі регіони соціальної реальності стають свідомо керованими й попередньо сконструйованими. Технології дозволяють «змішувати» реальності – коли, наприклад, мотиви формуються в реальності віртуальній, проте керована ними діяльність здійснюється в «природній» реальності. Більш того, соціальна реальність сьогодні не просто конструюється, а конструюється для досягнення певних цілей.
Важко переоцінити роль, яку в процесах конструювання реальності відіграють ЗМІ, всілякі політтехнологи й технології. Однак, як і раніше, артикуляція панівних ідей, їх кодифікація і поступальне перетворення в «загальне місце» культурного контексту залишається за філософією. Найбільш загальні уявлення про реальність концентруються і зберігаються в резервуарах саме цієї науки, а тому й витягнуті можуть бути саме з її надр. Звичайно, це зовсім не означає, що журналісти або політики повинні бути філософами або до них слід звертатися за порадою. Однак «замовлення» на найбільш масштабні «перебудови» мислення і відображеної в ньому реальності приходили й приходять від можновладців, що прагнуть цю владу зберегти й примножити і практично завжди поруч з центром владних мас перебував філософський мозковий центр. З цієї точки зору ще велике питання, що ми вивчаємо як історію філософії – долі великих філософів і сутність їх вчень, або літопис діянь «придворних» мислителів.
У будь-якому випадку, якщо погодитися з думкою про те, що трансформації соціальної реальності пов'язані, в першу чергу, зі зміною панівних дискурсів змістоутворення, то слід зазначити першочергову роль у цих епохальних змінах відіграють концептуалістичні революції, вже прямо пов'язані з розвитком філософського дискурсу.
Інша справа, що зароджувана в надрах філософського дискурсу ідея практично завжди втілюється в життя стараннями багатьох і багатьох соціальних «посередників» – офіційних, на кшталт урядів і парламентів, або неофіційних – типу закритих клубів і різноманітних «рад», але це вже зовсім інша історія.
Читайте також: