За П. Рудольфу
Ставлення до Китаю в Європі змінилося. Європейська політика щодо Китаю довгий час йшла ліберально-інтеграційним шляхом. Вона грунтувалася на оптимістичних очікуваннях того, що в процесі інтеграції Китай стане конструктивним міжнародним гравцем, а модернізація його економіки призведе до політичної лібералізації. Надії на політичну лібералізацію зазнали краху. Політичний вплив Китаю в Європі і за її межами все більш помітно. Документ Європейської комісії, прийнятий в березні 2019 р висловив зміну думки, назвавши Китай «економічним конкурентом» і «системним конкурентом, що просуває альтернативні моделі управління». Однак більш скептичне ставлення до Китаю в Європі не означає, що тут поділяють методи економічної війни Трампа.
Зростання Китаю в різній мірі впливає на Сполучені Штати і Європу. У Сполучених Штатах фактичне і очікуване збільшення потужності Китаю викликало стурбованість з приводу його статусу. Китай сприймається як довгострокова загроза міжнародному лідерству США і безпеки. Ця боротьба за вплив змішується з ідеологічним антагонізмом, який останнім часом став більш помітним з американської сторони. З урахуванням того, що Китай розглядається в якості глобального стратегічного суперника, економічна логіка поступилася місцем логіці політики безпеки з його домінуючою турботою про збереження технологічної основи військової переваги.
Між Європою та Китаєм немає ні статусу конфлікту, ні глобальної конкуренції за вплив. Таким чином, проблеми безпеки не є домінуючими, як у випадку китайсько-американського стратегічного суперництва. Європа не може суттєво вплинути на це суперництво. Однак погіршення відносин між Сполученими Штатами та Китаєм призведе до виникнення економічних блоків або закритих економічних просторів і може запустити процес економічної деглобалізації. В ході такої биполяризації міжнародної системи Європа опиниться в складній ситуації. Тиск Вашингтона на своїх союзників, щоб вони зайняли позицію в сильнішому китайсько-американському конфлікті на стороні США, швидше за все тільки зростатиме.
Сполучені Штати, безумовно, спробують інтегрувати Європу в свою політику щодо Китаю, щоб європейські технології не посилили їхнього глобального конкурента. Сполучені Штати хочуть забезпечити собі лідерство у військовій сфері та в сфері високих технологій. Відмова від передачі Китаю передових технологій розглядається як засіб стримування і уповільнення його військово-технічного прогресу. І Америка буде домагатися від європейських союзників підтримки експортного контролю, щоб Китай не міг перейти на високі технології з Європи.
Експортні обмеження стають все більш важливими в політиці США щодо Китаю. Сполучені Штати шляхом переговорів або за допомогою важелів екстериторіальних санкцій можуть спробувати змусити європейські компанії обирати між американським і китайським ринками. У випадку з Іраном адміністрація Трампа вже продемонструвала свою ефективність союзникам. Якби європейським фірмам довелося вибирати між Сполученими Штатами і Китаєм, це мало б навіть більш серйозні наслідки, ніж у випадку з Іраном. Китай є найважливішим торговим партнером Європи після Сполучених Штатів. Якщо Сполучені Штати так чи інакше змусять Європу серйозно скоротити торгові відносини з Китаєм, то це, швидше за все, призведе до запеклого трансатлантичному конфлікту.