Головна » Блоги » До чого прагнуть і кому довіряють українці

До чого прагнуть і кому довіряють українці

31.03.2017
6351

Наше суспільство, немов збитий під час шторму з курсу корабель, хитається з боку в бік. За роки незалежності Україна часто змінювала вектор свого геополітичного руху: то обережно підкралася до Митного союзу, то розривалася між Росією і Європою, то нарешті вирішила, причому ціною людських життів, що ми вже точно йдемо у Європу. Питання про чітко сформульовану національну ідею залишається відкритим. Багато статей написано, дисертацій захищено, а все ж так і не виокремили: що ж потрібно вкласти в голови наших людей, щоб відчували вони себе щасливими. Не можна дати людям тільки ідею «комфортного життя», людині цього мало, йому потрібні ідеали, цінності, смисли.

Продовжуючи цю логіку, деякі вітчизняні мислителі екстраполюють прагнення соціального порядку до загального блага на український ґрунт, стверджуючи, що соціально-культурні реалії сучасної України формуються під впливом таких смислових концептів як «схильність до загального блага» і «значущих Інших». Не заперечуючи цього положення, спробуємо звернутися до реальних цифр всеукраїнського моніторингу «Україна 2016», які проллють світло на наші очікування.

Слід задатися питанням: які параметри дають нам можливість оцінити злагоджене функціонування соціальних інститутів для досягнення «загального блага»? Швидше за все, це питання, що стосуються реалізації соціальної справедливості, забезпечення рівня життя, забезпечення прав і свобод людини Благо ж бо має бути загальним. На запитання «Якою мірою в Україні забезпечується соціальна справедливість?» 88,4% респондентів відповіли «недостатньо», і тільки 3,2% вважають «достатньо». Споріднене з ним питання про належний рівень життя громадян дало ще більш виразні результати: 93,5% українців вважають забезпечення рівня життя громадян недостатнім, і тільки 1,6% вважають достатнім. Можна лише здогадуватися, хто ці щасливчики, яких влаштовує рівень життя в нашій країні, або представники «верхівки» суспільства, або «дна». Відповіді на питання про забезпечення прав і свобод українців розподілилися таким чином: недостатньо – 75,6%, складно сказати – 13,9%, достатньо – 10,0%, не відповіли 0,4%.

Людина – істота суспільна, і тому завжди буде прагнути до спільності з іншими. Отже, рівень довіри до соціальних інститутів демонструє також показник «схильність до загального блага».

У політичній, економічній ситуації в країні, більше половини (52,3%) дорослих людей в Україні дотримуються думки, що «нікому не довіряти - найбезпечніше».

Соціальну довіру істотно диференційовано. Найбільше, українці довіряють сім'ї та родичам (95%). У повсякденному житті довіряють сусідам, на яких можна покластися (58,7%), співвітчизникам (56,2%). До соціальним суб'єктів, які викликають довіру, відносять волонтерів (53-59%, показники за 2015 і 2016 роки), церкву й духовенство (49,7%), вчених України (48-51%), армію (41-42%). Порівняно з 2014 роком у 2,5 раза зріс авторитет благодійних фондів та громадських організацій, які продемонстрували свою участь у вирішенні проблем громадян (фонди, громадські організації з 14,4% в 2014 до 31,4% в 2016).

Ситуація стає набагато критичнішою і характеризується гострим дефіцитом довіри, коли йдеться про владні й контролюючі інстанції держави. У межах 10-15% варіюють останнім часом рейтинги довіри до двох знакових державних інститутів – міліції, повага до якої підвищилися в результаті поліцейської реформи (з 6 до 12%), і Президента, кредит довіри якого після виборів 2014 (36%), вже в 2015 скоротився вдвічі (18%), а в 2016 упав до 11%. Оцінка діяльності Президента за десятибальною шкалою дорівнює 3,0, тоді як у 2014 році була 4,7. Найменший рівень довіри українці виявляють до політичних партій (4,7%), швидше за все, втомилися від обіцянок, які щедро роздають «вожді».

Стрімко падає довіра до уряду (з 17,9% в 2014 до 6,5% в 2016 році) і Верховної Ради (з 9% в 2014 до 6% в 2016-м). Економічним регуляторам – банкам і податковій інспекції довіряють (9,2, і 9,1%) респондентів.

Таким чином, державні структури, які повинні не тільки прагнути, а й створювати «загальне благо», населення України демонструє дуже низький рівень довіри. Це реакція на те, що дані соціальні інститути, як показує досвід, дбають більше про своє благо і комфортне життя, аніж про благо народу (згадаймо хоча б про е-декларації)

У нашому суспільстві спостерігається різне прагнення до «загального блага», навіть у поняття «загальне благо» вкладаються різні смисли. У простого народу це прагнення до блага своєї сім'ї, у сильних світу цього – теж прагнення до блага своєї сім'ї, хоча думати вони повинні про загальне благо всієї країни. Однак радує той факт, що в Україні розвивається громадянське суспільство і репрезентує його громадські організації, а рівень довіри до них досить високий. Це свідчить про те, що ідея загального блага на мезорівні суспільства реалізується, і не все так безнадійно, як здається на перший погляд.

Читайте також:

Довіра як індикатор європейськості України

Суспільна свідомість в епіцентрі змін

 
Дивитись всі блоги