Кілька днів тому, поки в Мюнхені проходила конференція з безпеки, на Близькому Сході відбувалися події, що можуть найближчим часом отримати відлуння в глобальному контексті.
Першим, і вже на сьогодні резонансним епізодом у цьому процесі стала спроба створення нового формату коаліції між Туреччиною, США та країнами Затоки. Саме так тлумачать взаємні візити американських військових високого рангу та директора ЦРУ до Туреччини (зокрема, на базу Інджирлик), і паралельні візити Р. Т. Ердогана до Саудівської Аравії, Катару та Бахрейну. Цим зустрічам передувала розмова Ердогана з Трампом, яка засвідчила не лише прагнення Туреччини стати ініціатором нової коаліції, а й прагнення нової адміністрації США швидко та переможно здобути для вільного світу Ракку. Уряд Трампа не відмовляється від підтримки YPG, але готовий підтримати нову сильну сторону, яка претендує на успіх. У свою чергу, Туреччина публічно відмовилася від переговорів в Астані на користь Женеви. Імпульсивні дії американської адміністрації можна екстраполювати й за межі Близького Сходу, адже саме зараз ми є свідками неочікуваних висловлювань Трампа щодо Криму, єдиного Китаю тощо. Деякі українські аналітики стверджують, що це сприятливий момент для того, щоб Україна зробила спробу отримати максимальну користь від політики нової американської влади, хоча під час Мюнхенської конференції конструктивні пропозиції знову лунали переважно від іноземців (наприклад, від Голови Мюнхенської конференції Вольфґанґа Ішинґера).
Другим епізодом нової ситуації стала менш гучна подія — взяття в полон французького іноземного бійця «Ісламської держави» високого рангу Жонатана Жеффері, який був також відомий під іменем Абу Ібрагім аль-Фарансі. Його взяли в полон бійці Вільної сирійської армії біля міста аль-Баб (за іншими даними, він здався сам, таким чином покинувши лави ІД), і одразу ж у ЗМІ пішла інформація про те, що Жеффері відповідальний за вербування французьких громадян і підготовку терактів на батьківщині. Ця подія може стати справжнім подарунком для французьких політиків напередодні виборів, дозволяючи ще більше поляризувати суспільство, яке і без того майже півтора роки живе в режимі надзвичайного стану. Поляризація суспільства та підживлення сильних емоцій останнім часом є, на жаль, одним з найбільш дієвих електоральних механізмів. Щоправда, напруга у французькому суспільстві — це не обов’язково розпад ЄС, це може навпаки стати стимулом для зміцнення європейських зв’язків, створення єдиного простору оборони та безпеки, спільної армії.
Обидва епізоди, якщо їх узагальнити, свідчать про те, що сучасні геополітичні маневри відбуваються на численних рівнях — від інтернаціональних загонів комбатантів, до міжнародних коаліцій, що не беруть до уваги інтересів держав, на території яких відбуваються події. Новий етап глобалізації сприяє виникненню нових коаліцій між цими гравцями, і перемогу здобуває не більш демократичний і ліберальний, а той, хто чітко розуміє та відстоює власні інтереси.
Читайте також: