Головна » Блоги » Про нові й старі цінності переселенців

Про нові й старі цінності переселенців

21.02.2017
10081

Коли люди щасливі, вони, як правило, цього не помічають і не цінують. У стані спокою й щастя людина не думає про тимчасовість і «марність всього сущого», вважаючи, що так буде завжди. Більш того, дуже часто люди не розуміють того, що цей стан і є щастя, але розуміння приходить тоді, коли повернути нічого не можна. Усі ми жили до війни добре, і ніхто не думав, що це життя може закінчитися. Ми будували плани на майбутнє, мислили позитивно й проективно.

Скоро виповниться три роки відтоді, як почалася війна на Донбасі. Три роки. Багато це чи мало в порівнянні людським життям? Чим наповнили ці роки ті, хто виїхав з рідного краю? Як змінювалося їхня свідомість, ціннісні установки за цей час?

Спробуємо порівняти.

Напередодні війни донеччани мали систему цінностей, яка мало чим відрізнялася від ціннісних установок інших жителів України. Всі, хто писав на цю тему, в один голос відзначали значущість в ієрархії цінностей донеччан матеріального добробуту. На Донбасі хотіли працювати і вміли заробляти гроші. Вони цінували кар'єрне зростання й хорошу надбавку до зарплати.

За передвоєнні роки, не в останню чергу завдяки «Євро-2012», Донецьк буквально розквітнув, став містом-красенем. Людям хотілося жити і в красивому місті, і в красивому затишному житлі. Вони охоче вкладали кошти в ремонти квартир, будинків, облаштовуючи своє «гніздечко».

Серед цінностей донеччан потрібно згадати бажання якісно відпочити: багато їздили за кордон, практично всі - на море, тим більше, що до Азовського та Чорного «рукою подати».

Цінувався здоровий спосіб життя, самореалізація особистості, турбота про свою зовнішність.

Загалом, це були цінності нормального «буржуазного», ситого суспільства, яке хотіло жити ще краще. Потім прийшов 2014 рік, розділивши життя на «до» та «після».

Переживши бомбардування, виїхавши, рятуючи дітей від жахів війни, ідейно підтримуючи Україну і не сприймаючи «русского міра», люди потрапили в тяжку стресову ситуацію, яка змінила і їх самих, і їх ставлення до життя. Ірина Шевченко, журналіст з Горлівки, в щоденниках «Віднесені війною. Хроніки переселенського життя» пише:« ... Дивлюся всередину себе і розумію, що там – глибоко в душі, в серці й розумі – багато чого дійсно перемістилося: щось пішло в тінь, заснуло до пори, забулося й стало малозначущим, а щось – набуло чіткості обрисів, яскравості фарб і хворобливої гостроти. Всі мої ролі, маски та особи – все зрушилося зі своїх усталених місць, перевернулося, відкрило нові деталі й грані». Дійсно, змінилося все, і на перше місце вийшли ті цінності, які раніше такими не вважалися, або ж вважалися a priorі, але не були пережиті.

Виявилося, що найголовнішою і першою цінністю є мир і мирне життя. Коли наші бабусі говорили: «Аби не було війни», ми цього не розуміли, а тепер прислів'я «Поганий мир кращий за добру війну» пройшла через душу кожного. Мир є умовою самого життя, чи не тому останнім часом донеччани, вітаючи один одного, бажають миру. Поблукавши по зйомних квартирах, вони починають розуміти - яке це щастя зустріти тихий світанок в своєму будинку, спокійно випити кави, насолоджуючись домашнім затишком.

Напевно, прийшло усвідомлення важливості душевного заспокоєння, гармонії, здатності до прощення. Війна на Донбасі розсварила людей. ЗМІ роздмухали до небес істерію ненависті, яка руйнує, вбиває в людині людське. Настав час зрозуміти, що це протиприродно й довго тривати не може. Кожен з жителів Донбасу мав достатньо часу для визначення своєї ідентичності, утвердження у своїх переконаннях.

Звідси випливає така цінність як співпереживання, розуміння, просте людське спілкування. У Дніпрі на стіні одного зі старих будинків Валерій Колор створив мурал, присвячений вимушеним переселенцям. На ньому зображена сумна дівчинка, старенький ляльковий будиночок і приведена цитата німецького письменника Крістіана Моргенштерна: «Будинок - це не там, де ти живеш, а там, де тебе розуміють». Людям дуже важливі акти співучасті в їх поламаному житті, і бажання допомогти.

Відбувається переосмислення ставлення до речей, до майна у вигляді нерухомості. Будинки й квартири, на обзаведення якими пішли довгі роки праці, якщо не десятиліття, з собою не забереш, і не вивезеш, а продати їх можливо далеко не за тією ціною, за яку вони купувалися. Тому бути мобільними, не прив'язуватися до оселі - також одна з нових цінностей переселенців. Деякі хочуть «одомашнитися» на новому місці, але є й такі, хто мріє про меншу орендну плату, високі заробітки і можливості подорожувати.

Серед останніх збільшилася кількість ідейних послідовників дауншифтингу - різновиду соціально-територіальної мобільності, яка передбачає зміну місця й характеру основної зайнятості особистості, зменшення пов'язаного з цим рівня її доходів, трансформацію способу і якості життя. Але якщо в розвинених країнах дауншифтинг є екзистенційним вибором особистості, то в нашій країні багато переселенців вимушено приходять до цієї ідеології.

У результаті набутого життєвого досвіду переселенці виробили установку жити сьогоднішнім днем, не думаючи про далеке майбутнє. З одного боку, в умовах нестабільності і невизначеності це раціональна позиція, але з іншого, психологи відзначають, що презентизм вельми небезпечний для особистості, т. К. Ігнорує динаміку життя, постановку нових цілей, завдань.

Я думаю, що переселенці поступово приходять до постматеріальних цінностей, але не стільки в результаті пересичення матеріальним, скільки в результаті переосмислення свого життя через війну. Постматеріальні цінності вимагають мудрого ставлення до життя. Саме до таких цінностей можна віднести потреба в суб'єктивному задоволенні від праці, від участі в особистому та суспільному житті, від комунікації, від того, що ти контролюєш своє життя, свідомо її проживаєш, а не «похапцем» і не за чиїмось задуманим сценарієм . Адже життя людське визначається не кількістю накопиченого, а глибиною і повнотою сенсу. Мимоволі задаєшся питанням: невже для осягнення таких простих істин людині потрібна була війна?

Пригадується відома думка Геракліта: «Все тече, все змінюється, не можна двічі увійти в одну і ту ж ріку». Уявлення про щасливе життя до війни і після різні, оскільки люди стали іншими, почали більше цінувати просте, але дуже важливе: дружбу, тепло спілкування, щиру взаємодопомогу, любов, родину, здоров'я. Приходить розуміння того, що кожен день потрібно проживати якісно, насичено, цінувати й радіти малому та мріяти про велике.

Читайте також:

Не родное дитя

Простые истины

 
Дивитись всі блоги