Цієї зими вже як річницю згадували «1096 днів опору Криму» чи «1000 днів виходу з Донбасу». Ці цифри характеризують різні виміри стану нашої держави, але в першу чергу йдеться про людей: людей, що покинули домівку, та людей, що залишились. Чи залишилися ті, хто виїхав та ті, хто залишився, донеччанами, луганчанами, севастопольцями чи ялтинцями в одному й тому ж сенсі? Навряд чи вони змогли зберегти свою міську ідентичність: новий досвід, різні способи проведення дозвілля, різний інформаційний простір, вимушеність жити «в екзилі» у одних та вимушеність залишитися в містах АТО у інших створили прецедент для виникнення розділених українських міст. Цей розлам йде не по карті, не у фізичному просторі – це розлам пам’яті – тих, хто пам’ятає, яким місто було, і тих, хто весь цей час у місті жив, змінював його та змінювався сам.
Внутрішньо переміщені особи в Україні – громадяни України, для яких культура, мова (для переважної більшості), національні традиції не становлять проблеми розуміння. Інша справа – самопочуття на новому місці, відчуття невизначеності свого становища. Більшість переміщених людей з Донбасу, згідно дослідження «Сучасні українські внутрішньо переміщені особи: основні причини, стратегії переселення та проблеми адаптації», стали переселенцями з необхідності, тікаючи від бойових дій. «Респонденти здебільшого блокують свої спогади про колишнє життя в місті. Окуповане місто сприймається як чуже, не своє, яке фактично вже більше не існує».
Але з іншого боку, якорем для переселенця, який прив’язує його до місцевості, є майно/житло. Для людей старшого віку – це результат праці «всього життя», або батьківська спадщина. В згаданому дослідженні описується випадок, коли переселенці спершу відмовляли собі у побутовому облаштуванні, купівлі якихось речей через те, що все це вже є вдома й чекає, коли вони повернуться й зможуть знов користуватися. Переселенці слабко інтегруються в місцеві громади, мають надію колись повернутися додому.
Чи втратили переселенці право на міста, городянами яких були до отримання довідки переселенця? Фактично – вони позбавлені права на присвоєння міського простору, також як і позбавлені актуальної можливості користуватися ним. Але з іншого боку, пам’ять переселенця ще зберігає «законсервований» образ рідного міста, створює феномен подвоєних міст, наприклад, Донецька до 2014 року та Донецька 2017 року. В останньому за кілька років вже відбулися суттєві зміни, що породжує ризики неприйняття «новою» міською громадою тих переселенців, які зважаться повернутися.