Головна » Дослідження » Глобалізація » Про різницю між філософією Маркса і філософією Леніна

Про різницю між філософією Маркса і філософією Леніна

10.07.2021
8168

Пасько Ігор Трохимович

Трохи не за сто років мало що змінилося у поглибленні розуміння Маркса. Хіба що комуністи вже майже не згадують його і мало хто з них навіть пробує читати "Капітал". Свідомість сучасних марксистів засвоює теоретичну спадщину свого пророка, як і раніше, лише в межах ідеї експропріації експропріаторів та загального "справедливого" розподілу, ідеї морального осуду експлуатації, багатства, заможності і санкціонування тоталітаризму. Не треба ілюзій. Іншого не маємо і його не могло бути. Складна теоретична спадщина Маркса належить не народові і не політикам-марксистам, а лише історикам суспільної думки, які за фаховим обов'язком і кваліфікацією мусять ставитись до неї не як до символу віри, а як до об'єкта дослідження.

Але у політиків свої закони і свої думки. На пророка знайшлись апостоли, які монополізували право інтерпретації та тлумачення його вчення і ніколи не відмовлялись від нагоди самим стати пророками. Першим апостолом, що був визнаний пророком, став Ленін.

Дійсна філософська позиція Леніна, як то не дивно, майже невідома і не досліджена. Постійні засвідчення Леніна у вірності матеріалізмові Маркса, які більшістю теоретиків як на Заході, так і у нас сприймаються за чисту монету, є не більше як міф, а точніше, робоча легенда конспіратора. Справжня ленінська філософема історії - суб'єктивний ідеалізм, з такими його неодмінними атрибутами, як волюнтаризм, суб'єктивізм, імператив примусу в химерному поєднанні з об'єктивним ідеалізмом платонівського штибу. Звичайно власне ленінська соціально-філософська позиція постійно маскується під марксистським камуфляжем і ніколи не репрезентується в академічно-філософських екзерсисах. Вона ретельно закодована в тканини ленінських текстів, політичних дискусій, маніфестів, відозв і позбавлена витонченого інтелектуального шарму. Але за неохайною демагогією ленінського творчого стилю відкривається зовсім не еклектика повзучого політичного прагматика, а цілісна візія себе в історії та історії в собі.

Найбільш суголосною Леніну постаттю в європейській філософії, безумовно, є Ніцше. Ленін нічого не запозичив у Ніцше. Вони йшли паралельно. У різних іпостасях були провісниками єдиного духу, що народжувався на зламі сторіч в Європі, духу тоталітаризму, культу надлюдини та імморалізму. Якщо Ніцше гіпотезував про можливість "філософувати молотом", то Ленін втілив цей принцип у дійсність. Якщо Ніцше розмірковує і споглядає проблему "жадання влади", то для Леніна вона стає центральною ланкою практичного й теоретичного життя. Якщо про Ніцше тільки дискутують, чи були використані його ідеї в розбудові третього райху, то Ленін був першим будівничим тоталітарного ладу згідно з власними уявленнями.

З другого боку, ленінський світогляд не може бути тотожним ніцшевському, бо він репрезентує й російську ментальну парадигму, радикально відмінну від західної. Російська душа за своєю природою є колективною, соборною, "мирською". Вона є і буде ворожою західному індивідуалізмові. Для неї загальне завжди вище одиничного. Такий архетип властивий і ленінському менталітетові. Тому другою важливою складовою його соціального світобачення стає платонівська ідея в специфічному російсько-народницькому суб'єктивістському забарвленні. Істинна, наукова ідея, в його розумінні, безумовно вища за емпіричну соціальну реальність. Такий спосіб мислення е повністю суголосним російській православній традиції. Але як суб'єктивіст, Ленін мусить бути атеїстом. Як і Ніцше, він не знаходить Бога - "ані в історії, ані в природі, ані поза природою". Тому він рішуче заперечує християнські ідеї як неістинні та антинаукові. Натомість, як платонік, мусить протиставити їм ідеї істинні. Шукаючи ці наукові ідеї, він знаходить їх в теорії Маркса. Парадокс, але філософські засади мислення Маркса і Леніна майже протилежні. В його світосприйняття зовсім не вкладається методологія й теорія історичного процесу Маркса, але повністю вкладається і стає символом віри ідея комунізму. Запозичуючи ідею, він мусив визнати себе вірним марксистом. В такий спосіб доля пов'язала Леніна з Марксом.

В дійсності ленінське ставлення до історії зовсім інше. Попри Маркса, для нього історія ніколи не була реальністю, що вимагає аналізу, а була лише об'єктом перетворення згідно з істинною ідеєю. Саме вона є первинною в історичнім процесі, сама вона покликана детермінувати діяльність людей. Якщо, згідно з марксистською концепцією, закони історії притаманні самій об'єктивній реальності історичного процесу, то в ленінській версії законами історії можуть бути визнані лише істинні ідеї. Таке розуміння закономірного й загального традиційно носить назву платонізму, або реалізму.

 

Читайте також:

ПАМ'ЯТІ ПІАМИ ПАВЛІВНИ ГАЙДЕНКО (2.01.1934 - 2.07.2021)

Чи доведеться євреям, угорцям і росіянам "надіти жовті зірки"?