https://www.hrw.org/news/2024/04/02/rwanda-genocide-archives-released
7 квітня виповнюється тридцять років геноциду в Руанді, коли радикальне угруповання, яке представляє більшість етнічної групи хуту, розпочало кампанію з викорінення етнічної меншини тутсі та інших супротивників. На думку деяких експертів, розбіжності були спричинені спадщиною бельгійської колоніальної політики етнічної ідентифікації. Внаслідок стоденної різанини було вбито не менше восьмисот тисяч людей.
6 квітня 1994 року над столицею Руанди Кігалі був збитий літак, на борту якого знаходилися президент Руанди Жювеналь Хабіарімана та президент Бурунді Сіпрієн Нтарьяміра. Катастрофа ознаменувала початок тримісячних етнічних вбивств у всій Руанді безпрецедентного масштабу.
Політичні та військові екстремісти хуту організували вбивство приблизно трьох чверті населення тутсі в Руанді, внаслідок чого загинуло понад півмільйона людей. Багато хуту, які намагалися приховати або захистити тутсі, а також ті, хто виступав проти геноциду, також було вбито.
У середині липня 1994 року Патріотичний фронт Руанди, повстанське угруповання, що складається переважно з тутсі, що базується в Уганді, яка з 1990 року боролася за повалення руандійського уряду, взяла під свій контроль країну і поклала край геноциду. Його війська вбили тисячі мирних жителів, переважно хуту, хоча масштаб і характер цих вбивств не можна порівняти з геноцидом.
Щоб зупинити лідерів і вбивць у Руанді, була б потрібна військова сила, але на ранніх етапах вона була відносно невеликою. Швидке та ефективне міжнародне втручання могло б зупинити геноцид і запобігти деяким найстрашнішим вбивствам. Архіви показують, як міжнародні лідери не лише відкинули цей курс, а й протягом кількох тижнів відмовлялися використовувати свій політичний та моральний авторитет, щоб кинути виклик легітимності уряду, який здійснює геноцид.
Стратегічні документи, заяви та листи показують, що міжнародні лідери на той час відмовлялися заявити, що уряд, який винищує своїх громадян, ніколи не отримає міжнародної допомоги, і не зробили нічого, щоб змусити замовкнути радіопрограми, що підбурювали руандійців до різанини. Такі прості заходи могли б підірвати сили влади, які здійснювали масові вбивства.
Геноцид у Руанді, а також війни на Балканах ознаменували поворотний момент у міжнародних зобов'язаннях щодо включення відповідальності та кримінальних судових процесів у рамки реагування на тяжкі злочини відповідно до міжнародного права. Їх важливою спадщиною стало створення у 1994 році Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії, а також Міжнародного кримінального суду (МКС) у 1998 році для розслідування геноциду в Руанді.
Читайте також: