Головна » Блоги » Жовторосія: з історії «закритих» імперських проектів

Жовторосія: з історії «закритих» імперських проектів

23.02.2016
15010

Спроба реалізувати на південному сході України великомасштабний геополітичний проект під назвою «Новоросія» привернула увагу інтелектуалів до історії схожих кампаній в минулому. Малоросія, Білоросія, Новоросія – ці та подібні до них назви окраїнних провінцій Російської імперії недвозначно вказували на прагнення царської влади розчинити, асимілювати підкорені народи, винищити сам дух потенційних протестно-визвольних рухів. Ставлячи перед собою мету легітимації імперського панування на нових територіях, ідеологи рекомендували не вживати етнонімів і топонімів, які нагадували про будь-які форми політичної самоорганізації народів, що існували до їхнього включення до складу імперії, всіляко підкреслюючи «споконвічну руськість» цих земель.

Характерно, що такі легітимізаційні проекти стосувалися прикордоння локальних цивілізацій, тобто земель, де східнослов’янська, вона ж православна цивілізація, вона ж «русскій мір», стикався з периферією західноєвропейської, ісламської або буддистсько-конфуціанської цивілізацій.

Наприклад, «грецький проект» Катерини ІІ був направлений на відтворення на Балканах за рахунок провінцій Османської імперії слов'янської держави – спадкоємця Візантії з центром в Царгороді-Константинополі. Цариця навіть онука свого назвала Костянтином, неоднозначно натякаючи, хто саме повинен зайняти трон майбутньої православної монархії. Експансіоністські плани Росії проти турків, заклики до поставлення «хреста над Святою Софією» і встановлення контролю над чорноморськими протоками привели до низки воєн XVIII-XIX століть. І навіть в ХХ столітті, під час Першої світової Росія всерйоз готувалася висадити десант на Босфорі. Але розгром англійців в Дарданельській операції 1915 року остудив гарячі голови, а «грецький проект» був остаточно закритий.

Набагато менш відомі широкому загалу плани створення на Далекому Сході так званої Жовторосії. Росія в своєму колонізаційному русі «зустрічей сонцю» рано чи пізно повинна була увійти в контакт з буддистсько-конфуціанською цивілізацією, що і сталося в Маньчжурії на рубежі XIX і XX століть. Коли 1898 року росіяни на 25 років орендували Порт-Артур, маючи намір перетворити його на головну військово-морську базу імперії на Тихому океані, виникла необхідність проторення до нього сухопутного коридору. Але в уряді реалістично налаштована більшість міністрів була проти рішення «азіатської проблеми» силовими методами. І тоді взяла гору програма мирної цивілізаційної експансії, полум'яним прихильником якої був міністр фінансів граф С.Ю. Вітте.

Автором концепції Жовторосії вважається етнограф І.С. Левітов, який запропонував «розімкнути» кордони Росії між Байкалом і Примор'ям для Китаю, домагаючись того, щоб «російський елемент змішався з жовтою расою». Плани створення Жовторосії передбачали масове переселення в північно-східний Китай козаків, селян з центральних губерній Росії, так само як і навернення в православ'я місцевих жителів. Таким чином, китайці немов приєднувалися до Росії, але «одночасно виключалися з неї».

Головним інструментом російської колонізації Маньчжурії було будівництво Китайсько-Східної залізниці (КСЗ). Російські купці отримували в концесію місцеві промисли; в Квантунській області та смузі відчуження КСЗ будувалися селища, станції, міста. Центром комерційного та суспільно-політичного життя Жовторосії було місто Харбін.

Азія вороже реагувала на надмірно швидкі темпи російської експансії. Спочатку «боксерське повстання» китайців, а потім – російсько-японська війна, оборона Порт-Артура, Цусіма, революція 1905 року сприяли «закриттю» проекту Жовторосії. Москва, як це не раз бувало, відразу втратила інтерес до своїх підданих, які опинилися на чужині, кинула їх напризволяще. Навернення населення Манчжурії в православ'я було зірвано. Бажаного «злиття» росіян з китайцями в масовому порядку так і не відбулося, обидві культури розвивалися автономно і не змішувалися.

Трагічно склалася доля «жовторосів», мало хто з них помер своєю смертю. Агресивне соціальне оточення, політичні катаклізми в Китаї і Росії аж ніяк не сприяли приживлюваності російської культури в Маньчжурії. Після революції 1917 року і Громадянської війни Харбін став одним з центрів білої еміграції. Потім був розгул бандитизму, конфлікт на Китайсько-Східній залізниці, продаж останньої Японії, репресії росіян, які поверталися в СРСР, доки, нарешті, 1950 року Й. Сталін не відмовився від всіх територіальних та інфраструктурних прав Росії в Маньчжурії на користь комуністичного Китаю.

Висновок з цієї історії простий. Епоха великих колоніальних імперій і територіального поділу світу безповоротно пішла. Межі між локальними цивілізаціями хоч і нагадують, згідно С. Хантінгтоном, «розломи між тектонічними плитами», в ХХІ столітті все ж менш рухливі, ніж сто або двісті років тому. Як зазначає директор російського Центру досліджень постіндустріального суспільства Владислав Іноземцев, «нині практично всі додаткові території для будь-якої країни є невиправданими і контрпродуктивними. Захоплення нових територій в сучасному світі – найдурніша річ, яку можна зробити. Ці регіони, як правило, вимагають розвитку, фінансування, підтримки там якогось порядку... У XVI-XVII століттях було зрозуміло, що якщо ви захоплюєте якусь невелику країну, де селяни орють землю, то у вас виходить більше продуктів, більше податків і так далі. Але сьогодні, коли об'єктивна основа економіки – це сфера послуг, технології і підвищення ефективності, не потрібно захоплювати нові території. Потрібно освоювати вже наявні. У Росії і так достатньо неосвоєних територій. Так що приєднання Криму, з точки зору економіки, – найдурніше, що могло бути. Але Путін мислить не як економіст. Він думає як імперський політик. Що потрібно розширювати територію, що для Росії завжди періоди скорочення території були часом занепаду, а періоди розширення – часом відродження. Він розуміє, як це впливає на психологію населення, і діє абсолютно не в рамках економічної логіки» (інтерв'ю виданню «Апостроф», 10 лютого 2016 р.).

Крім того, в глобалізованому світі будь-які форми експансій невідворотно викликають більш або менш ефективні відповідні рухи, аж до колективної протидії, санкцій, бойкотів і навіть збройного опору. На прикладі Манчжурії ми бачимо, що Росія вже сто років тому була змушена в результаті протидії відмовитися від грандіозного і, здавалося б, «мирного» геополітичного проекту, і що заручниками цього стали прості люди, які купилися на імперську риторику і спробували знайти щастя на чужині. У наш час ступінь взаємозалежності країн зросла на порядок, а тому не треба бути провидцем, щоб прийти до висновку: подібно до того, як «закрили» Жовторосію в ХХ столітті, в ХХІ «закриють» і Новоросію. Якщо вже не «закрили»...

 
Дивитись всі блоги