Головна » Блоги » Заповідь 11: Не дискримінуй!

Заповідь 11: Не дискримінуй!

16.01.2018
4951

Після того, як розгорівся скандал навколо загиблої дитини, кілька днів здавалося, що Запорізька єпархія УПЦ (МП) стала беззаперечним лідером у номінації «Жахливий дебют 2018 року». Це підтверджували флешмоб «Принеси ляльку», сутички навколо храмів і Києво-Печерської лаври. Але раптом єпархії почала дихати в потилицю прокуратура Запорізької області, яка розпочала провадження «за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 161 КК України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками) стосовно вчинення окремими представниками Запорізької Єпархії Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ-МП), ГО «Союз православний «Радомир» та іншими невстановленими особами умисних дій, спрямованих на розпалювання національної, релігійної ворожнечі та ненависті, образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, що спричинили тяжкі наслідки у вигляді виникнення сутичок та масових заворушень в Запорізькій області та інших регіонах України».
Попри радісні коментарі на сторінці прес-секретарки Юрія Луценка Лариси Сарган, існують і справедливі зауваження до такого втручання держорганів. Від захисту природного права церков на консерватизм і навіть фундаменталізм – до нерозуміння, як державна інституція може перебирати на себе вирішення церковних питань, адже церква відокремлена в Україні від держави. Звісно, церква не відокремлена аж настільки, щоб держава взагалі не втручалася в релігійне життя, але це втручання може бути виправдане, коли на меті – сприяння міжконфесійному миру, а не задля нав’язування позиції з тих чи інших питань. Відволікаючись від питання тактичної користі такого показового об’єднання прокуратури з активістами в праведному гніві, погляньмо на стратегічні наслідки справи.
1. Йдеться не просто про звинувачення окремих представників єпархії в неморальній поведінці, а саме про кримінальну справу за статтею, яка пов’язана з тяжкими наслідками та передбачає позбавлення волі на строк від 2 до 5 років. Безумовно, як уже коментували експерти, це буде критично сприйнято в світі, стане причиною для скарг УПЦ до правозахисних міжнародних структур, а російським ЗМІ дасть чудову новину для сюжетів про українську владу. Є у світі такі держави, навіть серед наших сусідів, де влада веде кримінальні справи проти церков, які визнають спасіння лише за собою, навіть звинувачують їх в екстремізмі. Ми загалом засуджуємо таку позицію, але вона раз по разу виринає і в Україні. Звісно, що справа має сумнівні перспективи з точки зору вироку, але вже як прецедент вона створює Україні негативний імідж.
2. Держава звинувачує церкву в «вибірковому підході до здійснення релігійних обрядів, наданні переваги тим особам, які проходили обряди хрещення саме в УПЦ-МП, чим ображають почуття громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями». Загалом це можна вважати прецедентом боротьби з мракобіссям. У майбутньому це може стати прикладом для звинувачень і в інших випадках. Рабин не зробив хупу не-галахічному подружжю (приклад з інтернет-обговорень); священик відмовився вінчати ЛГБТ-пару або причащати розлучених; єпископ заборонив громаді села перейти, наприклад, до складу Румунської православної церкви; батьки через релігійні переконання не роблять щеплення чи переливання крові дитині; релігійна організація виступила проти Стамбульської конвенції. Частину з цих випадків багато хто захоче заперечити посиланням на те, що відспівування не є таїною чи догматом, а лише обрядом. Але в Кримінальному кодексі нема таких нюансів, там ідеться лише про дискримінацію громадян за релігійною ознакою. Відповідно, держава претендує вирішувати за церкву питання цінностей і моралі, а в майбутньому – і богословські питання, чому б ні.
Отже, хоча держава і церква відокремлені в Україні, це не дозволяє державним органам самоусуватися від проблем і конфліктів у релігійній площині. Але в разі виникнення таких конфліктів слід не намагатися підкорити одну зі сторін чи отримати електоральні преференції від іншої. Головна місія державних органів у таких випадках – мінімізувати ескалацію конфлікту й намагатися звести обидві сторони за столом переговорів. Кожен випадок непродуманої поведінки та судового переслідування за незрозумілими звинуваченнями призведе до нових образ, самоізоляції та зіткнень. Лише розуміння мети діяльності державних органів, стратегія і тактика, спрямовані на досягнення цієї мети, а також готовність до раціональної розмови стануть запорукою миру в суспільстві.

Читайте також:

Держава не виконує роль модератора в конфлікті церков

Мали міркування: як церкви завершують 2017 рік

 
Дивитись всі блоги