Прикордонні конфлікти між пострадянськими державами останніми роками постійно загострюються, що пов'язано як із неделімітованими кордонами, так і з наявністю прикордонних національних анклавів, боротьбою за ресурси, що знаходяться на кордоні тощо. Так, 14 вересня почалися перестрілки на кордоні Киргизстану та Таджикистану, киргизькі прикордонники звинуватили таджицьких у облаштуванні блокпостів на неописаній ділянці кордону та відкрили вогонь по блокпосту. Такджицькі прикордонники розпочали вогонь у відповідь, обидві сторони почали підтягувати до району ведення бойових дій підкріплення. Оскільки обидві країни є членами ОДКБ, був задіяний механізм цієї організації, секретарі Радбезів Киргизстану та Таджикистану Марат Іманкулов та Насрулло Махмудзода провели розмову разом із Генсеком ОДКБ Станіславом Засем, і сторони домовилися про припинення вогню. Однак періодично навіть 16 вересня продовжуються перестрілки між киргизькими та таджицькими військовими, причому по всій протяжності кордону між країнами, є поранені серед прикордонників, відбувається евакуація цивільних із районів ескалації.
Паралельно відбулося загострення на азербайджано-вірменському кордоні, причому не йдеться також про ситуацію лише навколо Нагірного Карабаху, а вздовж ширшої ділянки кордону між країнами. Так, азербайджанська сторона звинувачує вірменську у проникненні диверсійних груп на територію Азербайджану, а вірменська сторона звинувачує опонентів у обстрілі суверенної території Вірменії. У ході загострення загинуло щонайменше 200 солдатів з обох боків, і це не остаточна цифра. Вірменія як член ОДКБ запросила військову допомогу від цієї організації та окремо від Росії, проте отримала лише сприяння у переговорах, і в середу було встановлено режим припинення вогню. При цьому напруга на кордоні зберігається, а у Вірменії опозиційні партії спробували використати ситуацію для того, щоб домогтися відставки прем'єр-міністра Нікола Пашиняна. Можна припустити, що російська сторона не може підтримувати стабільність в умовах власного збройного конфлікту з Україною, і надалі гарантувати безпеку в інших пострадянських країнах, які навіть входять до ОДКБ, буде дедалі складніше.