Головна » Блоги » Узяти, до прикладу, Мосул

Узяти, до прикладу, Мосул

10.07.2017
5535

Дев'яте липня 2017 року увійшло в історію Іраку, Близького Сходу, світової геополітики й боротьби з тероризмом як день узяття під контроль Мосула. Прем'єр Іраку Хайдер аль-Абаді урочисто відрапортував про взяття найбільшого підконтрольного ІГ міста, ліквідації військово-політичної верхівки «Ісламської держави» і т. і. Дональд Трамп отримав важливий подарунок з нагоди повернення з Європи у вигляді перемоги в багатомісячної битві. Масуд Барзані і уряд Іракського Курдистану отримало відносно слабку після виснажливих боїв іракську армію й міжнародне проіранське ополчення, які не зможуть повноцінно протидіяти референдуму про незалежність у вересні. Радіють й інші учасники міжнародних коаліцій, які воюють проти ІГ в Іраку і Сирії.

З іншого боку, взяття під контроль Мосула тягне за собою численні проблеми, які раніше можна було списувати на війну в ІГ. По-перше, місто дісталося переможцю в руїнах, його необхідно буде відбудовувати, відновлювати інфраструктуру. По-друге, величезна кількість місцевих жителів, які залишили в ході битви свої будинки, потребує допомоги з боку уряду й міжнародних організацій. Крім того, з 2015 року уряд припинив соцвиплати на непідконтрольних територіях і тепер має повинно повернути жителям борги. По-третє, не можна виключати наявності на звільнених територіях прихованих осередків ІГ, і досвід їх присутності не так давно проявився – одна така група взяла на кілька днів під контроль цілий район у Мосулі, доки армія звільняла історичний центр. І все ж, незважаючи на значні втрати, актуальні й потенційні загрози, уряд Іраку вирішив узяти на себе відповідальність за місто.

Звільнення міста-мільйонника Мосула може стати уроком і для українського уряду, причому як у позитивному сенсі, так і в негативному. По-перше, виявляється, що мирні жителі міста, непідконтрольного центру протягом декількох років, вповні можуть виявитися не сепаратистами й колабораціоністами, а жертвами і заручниками ситуації. Відповідно, політика щодо них має будуватися не на заборонах і претензії, а на бажанні допомогти їм повернутися до нормального життя. По-друге, не можна залучити міжнародне співтовариство на свою сторону, якщо ти сам не знаєш, на якій ти стороні. Іракський уряд чітко позначив свого візаві як терориста, домігся мандата на його знищення від світової спільноти, і отримує допомогу в боротьбі. Український уряд на міжнародній арені говорить про безпеку і перемир'я з окремими районами Донецької і Луганської областей (Мінські домовленості), тоді як внутрішній телеглядач отримує картинку протистояння з терористами і війни з РФ. По-третє, іракський уряд, зробивши ставку на силове вирішення ситуації в Мосулі, отримав руїни міста, тисячі нових переселенців, реальну перспективу відділення Курдистану й розвал країни. Бачачи такі загрози, слід бути особливо уважним, кажучи про вичерпання Мінська і АТО, необхідність уведення якогось нового типу правил залучення ЗСУ і т. і. Політики, якщо вони міністри або членами РНБО, повинні розуміти, до чого приведе їх політика в перспективі. Будь-який варіант державної стратегії, навіть нійбільш жорсткий або відносно м'який, матиме результат, необхідно тільки розуміти ціну й наслідки прийнятих рішень і бути готовим нести за них відповідальність.

Читайте також:

 Читайте также:

Туреччина vs Україна: стіна здорової держави і стіна курця

Неприродний відбір: як розділяють народи й держави в XXI столітті

 
Дивитись всі блоги