Головна » Блоги » Час дискурсів

Час дискурсів

24.06.2017
6304

Особливістю нашого часу є те, що такі спеціальні терміни як «картина світу» і «соціальна реальність» стали мало не загальновживаними, щонайменше, вони запросто можуть зустрітися в коментарях до постів в ФБ, але при цьому коректність і навіть продуманість такого вживання не завжди виправдані. Проте, віртуалізація міжособистісних комунікацій і багатьох регіонів реальності змушують замислитися про те, що являє собою сама реальність, в якій ми живемо. Я маю на увазі зовсім не питання про сенс життя або щось подібне. Йдеться про найпрактичніше питання: що і на яких підставах ми вважаємо реально існуючим? Чи можна вплинути на наші переконання? Чи існує такий вплив і з чийого боку?

Якщо спробувати на ці питання дати послідовну відповідь, то виявиться, що ми часто найбільше впевнені в існуванні речей, перевірити, а тим більше довести які не в силах. Наприклад, мало хто сумнівається в тому, що число пі дорівнює 3,14, хоча, що це означає і як число пі можна отримати, мало хто згадає. Приблизно те саме можна сказати про квазари, гравітацію, права людини, зруйнований Карфаген і шкоду холестерину. Коли Ніклас Луман говорив, що «реальна реальність» мас-медіа полягає (на відміну від конструйованої ними реальності подій, новин, репортажів) в їх власних операціях типу друку й мовлення, він напевно ще не брав до уваги можливості того, що саме джерело інформації – газета або ТВ-канал – можуть бути лише фейком. Друк і мовлення в світі, інформаційний трафік якого зосереджений в стрічках соціальних мереж, перетворюються на такі ж віртуальні артефакти, фрагменти інформпотоку, в якому повідомлення Рейтерс сусідить з творчістю бота, одкровенням маловідомого гуру або висновками усезнаючих експертів / знаменитостей.

Коли ми «бачимо» світ, ми як раз і відтворюємо складну комбінацію того, що сприйняли, дізналися, «домислили» на підставі особистих знань і досвіду – так-от формуємо соціальну реальність. І ця реальність, мабуть, як ніщо інше зрівнює людей між собою: хоча було б помилкою сказати, що реальний світ існує лише в «баченні» окремих людей, кожен з нас тільки в цьому суб'єктивному сприйнятті стикається зі світом і жоден з людей не може дозволити собі щось більше.

Людина завжди черпала інформацію про світ хоча і з власного досвіду, але спрямовувалася іншими людьми, які отримали свої знання про світ в межах певних традицій. Колись це були традиції міфологічного і релігійного характеру, пізніше – все більше світські, з опертям на наукове і технічне знання. Безперечно, і раніше такі традиції боролися за панування над умами людей, так як саме спосіб мислення визначав, кому і з якою вірогідністю люди віддадуть право розпоряджатися своїми ресурсами, долею і навіть життями. Однак ніколи ще в історії боротьба за таке панування не була такою «нематеріальною». В епоху постправди і тотального релятивізму ми все більше схиляємося до переконання, що єдиної, а тим більше абсолютної істини не існує, кожен має право на власну правду, а перевірка інформації – це не більше ніж ще одне журналістське розслідування, тобто шоу.

Той, хто сьогодні формує дискурси - формує смисли та інтерпретації того, що ми знали раніше. Відповідно, він закладає і ті зміни реальності, в якій ресурси і енергія людей будуть з більшою імовірністю належати йому. Звісно ж, що саме тому, наприклад, США звинувачують Росію в першу чергу в віртуальному втручанні у власну інформаційну вотчину.

Віртуальне конструювання реальності з реальним переділом просторів влади над речами й умами, з боротьбою за друковані ЗМІ та телеканали і можливість впливати на їх політику, за присутність в соціальних мережах, з безкомпромісною дискредитацією опонентів і мобілізацією мас «за» і «проти» ідеологій – реальність нашого сьогодення і найближчого майбутнього.

Читайте також:

Ще раз про відповідальність інтелектуалів

Важливе і не важливе

 
Дивитись всі блоги