Отже, ані Каталонії, ані Курдистану на картах не з'явилося. Точніше, вони позначені як новонароджувані гібридні суб'єкти міжнародних відносин, але їх кордони не визнані і точно не відомо, де ці межі знаходяться. З одного боку, можна говорити, що національні держави й міжнародні інституції поки що перемагають утворення, які не мають державності, а непорушність кордонів стоїть вище права націй на самовизначення. З іншого боку, важливо відзначити також і особливості підготовки до референдумів каталонських і курдських активістів.
1. Хоча для пострадянської людини курди насамперед асоціюються з лівим дискурсом, завдяки дружбі лівих курдських партій з радянськими ЗМІ, саме в Каталонії організацією референдуму займалися ліві сили на чолі з Карлесом Пучдемоном. Тоді як у Іракському Курдистані референдум проводили помірно праві, принаймні, якщо порівнювати Демократичну партію Курдистану з іншими популярними курдськими партіями. Курдські сепаратисти, наприклад, приділяли багато уваги антишиїтській (= антиурядовій) риториці і традиційному для курдів сунітському ісламу. У свою чергу каталонські сепаратисти, вимагаючи незалежності від Іспанії, відмовлялися автоматично і від підданства іспанській короні, бачачи незалежною лише Каталонію як республіку.
2. Референдум у Каталонії, по суті, провести не вдалося. Крім слабкої підготовки і низької зацікавленості населення (явка 43% в Каталонії проти 73% в Курдистані), каталонські активісти отримали жорстку відсіч короля і центрального уряду. Король Філіп VI править лише кілька років, але вже встиг показати себе жорстким політиком і навіть скористався правом розпуску парламенту в 2016 році; тут він теж проявив силу, змусивши Каталонське уряд відступити. А іракська влада, ослаблена війною, не змогла дати силову відсіч курдам. Слід зауважити, що багата на бойовий досвід іракська армія вважається 59-ю в світі за потужністю і теоретично могла б запропонувати силове вирішення сепаратистського питання, але до моменту референдуму Курдистан мав своє добре підготовлене багатотисячне ополчення, яке набагато менше постраждало від поточних бойових дій, аніж військові структури центрального уряду. У свою чергу, подібних формувань на боці Каталонії не було, і протестуючих підтримали хіба що пожежники.
3. Ані там, ані там, ймовірно, і не було мети – домогтися незалежності. При жорсткій позиції світової спільноти самопроголошені країни опинилися б у ізоляції, а цілком ймовірно – зазнали б інтервенції. Тому головним досягненням обох референдумів стало підкріплення політичних заяв результатом народного волевиявлення. Цей результат у подальших переговорах послужить хорошим аргументом при вимаганні більшої автономії, і переговори вже почалися, із взаємними звинуваченнями та взаємними поступками. Так, іракська влада знову відкрила аеропорт в Ербілі, який був закритий відразу після референдуму, але поступово починає організовувати потоки нафти в обхід Курдистану (в зв'язку з переходом під урядовий контроль великих територій на півночі країни). У Курдистан з переговорами приїхав посол ЄС в Іраку, готовий стати посередником між урядом країни і урядом регіону. У свою чергу, позиція Каталонії поки що виглядає не такою привабливою, її владу європейські чиновники звинувачують у нерозсудливості та безвідповідальності, і замість переговорів вони поки що отримують ультиматуми. Можливо, це пов'язано з тим, що референдум у Каталонії пройшов пізніше за курдський, і міжнародна спільнота поки що не звикла до думки про нового суб'єкта. А можливо, справа пов'язана з тим, що східні політики більш схильні до продуманих дій і підготовки, навіть якщо зовні вони й виглядають імпульсивними, тоді як західні політики надто розраховують на демократичні процедури, забуваючи про рівень реальної політики.
Читайте також: