Сьогодні, говорячи про релігію, зазвичай слід враховувати кілька важливих трендів. По-перше, більшість людства була й залишається релігійною, навіть там, де протягом ХХ століття релігія була витіснена за межі публічного простору, вона стрімко повертає позиції, хоча й не завжди в тому ж вигляді, в якому вона існувала 100-200 років тому. По-друге, технології Web 2.0 дозволяють будь-якому явищу миттєво стати глобальним трендом, а будь-якому користувачу гаджетів взяти участь у формуванні дискурсу навколо топових тем. Не дивно, що формування дискурсу навколо коронавірусу також супроводжувалося висвітленням цієї теми в релігійному ключі, до того ж не лише в контексті апокаліптичних пророцтв.
Перші тлумачення новин про коронавірус у релігійному ключі, очікувано, почалися щодо Китаю, звідки вірус почав крокувати планетою. Ще в січні християнські та мусульманські релігійні діячі, а разом із ними й користувачі соцмереж почали говорити про те, що новий вірус є карою Божою за атеїстичну політику Компартії, за переслідування християн і мусульман у Китаї. Мусульманські дописувачі навіть переінакшили назву хвороби на «корановірус». У свою чергу, киргизький релігійний діяч Арстанбек Абдилдаєв, який свого часу проголосив себе богом, заявив, що це він наслав коронавірус на Китай, аби змусити цю країну визнати велич киргизького народу. Героїчні зусилля, яких китайські лікарі доклали до боротьби з вірусом, в лютому були увічнені митцем китайського походження Дуї Ханом, який створив фреску «Святі вдягають біле» для однієї з каплиць у китайській провінції Хубей, звідки поширився вірус.
Південна Корея стала однією з найбільш уражених коронавірусом держав, а більш ніж половина випадків була діагностована у вірян однієї з тамтешніх релігійних організацій — Церкви Ісуса Сінчхонджі. Хвороба однієї з послідовниць цієї конфесії підтвердилася 18 лютого 2020, але на той час вона вже встигла передати вірус іншим одновірцям, відвідуючи зібрання. Аби визначити мережу контактів хворих влада почала вимагати в лідера релігійної організації Лі Ман-хі списки членів церкви, що він спочатку відмовився робити, аби не порушувати право на приватність.
Втім, уже на початку березня небезпека перемогла приватність, релігійний діяч вибачився перед співгромадянами та пообіцяв надалі надавати повну інформацію для боротьби з коронавірусом. Цей пункт варто відзначити, оскільки в релігійних традиціях є певні таємниці, розкриття яких зазвичай не вимагається навіть під час надзвичайних ситуацій, наприклад таємниця сповіді. З іншого боку, слід зазначити що суспільство та ЗМІ почали кампанію зі звинувачення представників вказаної релігії в цілеспрямованому наближенні Кінця світу, а влада, в свою чергу, пообіцяла засудити голову релігійної організації, якщо він не сприятиме виявленню хворих послідовників.
Приклад церкви Сінчхонджі та здоровий глузд змусили інші корейські релігійні організації призупинити або скоригувати публічні релігійні відправи, оскільки віряни там можуть контактувати одне з одним, потрапляючи в зону ризику. Так, 25 лютого Корейська православна митрополія Константинопольського патріархату видала правила поведінки в храмі під час епідемії, де пропонувала відмовитися від потискання рук, цілування одне одного та цілування ікон під час служби тощо. Пізніше італійські церковні громади міст, де широко розповсюдився коронавірус, також прийняли рішення про обмеження публічних церковних заходів.
Подібні ініціативи активно дискутувалися в Росії, зокрема, стосовно них висловився відомий одіозний священик о. Дмитрій Смірнов, який порадив вірянам відвідувати церкву попри всі застереження. Російські, а разом із ними й українські церковні громади також започаткували практику спеціальних молебнів проти коронавірусу, тобто про обмеження публічних релігійних практик поки не йдеться, втім, і кількість підтверджених хворих у РФ та Україні поки що не така масштабна, як в Італії чи Кореї.
В ісламському світі події розвиваються за схожим сценарієм. Одним з найбільших джерел поширення COVID-19 став Іран, а початок епідемії в цій державі стався в священному й важливому для паломників місті Кум. Відтак, люди, які відвідували святі місця, потім розносили вірус по своїх населених пунктах, і дуже швидко епідемія охопила країну. Натомість, у Саудівській Аравії вчасно заборонили іноземцям, а згодом і громадянам країни, відвідувати Каабу з метою малого паломництва — умри.
Отже, поява будь-якого нового і важливого явища в сучасному світі супроводжується реакцією на нього релігійної спільноти, а ця реакція вважається важливим інформприводом для ЗМІ й через це миттєво стає відомою за межами конкретної релігійної організації. Весь світ цікавиться, чи не захворів на коронавірус Папа римський; численні ЗМІ засуджують лідера корейської «апокаліптичної секти»; відео з іранцем, який нехтує вірусом та облизує ґрати навколо реліквії під час паломництва, саме стає вірусним у соцмережах. Таким чином, самі того не помічаючи, ми живемо в постсекулярному світі, якщо навіть припустити, що колись існував світ секулярний. Наближаються часи, або і вже прийшли, коли будь-яка розробка політичної стратегії, підготовка публічного заходу, просто вислів у соцмережах матиме враховувати, що ми живемо не в світському середовищі, а в дуже значною мірою релігійному.