Головна » Блоги » Від Міжмор’я – до Міжокеанії

Від Міжмор’я – до Міжокеанії

19.01.2021
6792

В січні відбулася малопомітна, але символічно важлива подія – уряд України ухвалив чергову угоду про співпрацю в оборонній сфері з Японією. Угода стосується закупівлі спеціального обладнання для медичних закладів Державної прикордонної служби України. Насправді, Японія є однією з держав, які активно підтримують Україну ще з 2014 року, сприяючи реінтеграції держави на різних рівнях. Але підписання конкретно цієї угоди цікаве тим, що паралельно Японія активізувала співпрацю в військовій сфері з Азербайджаном, у січні посол Японії провів спеціальну зустріч із азербайджанським міністром оборони, де обговорювалося поглиблення оборонних зв’язків.

Водночас, у середині січня відбувся тристоронній саміт в Ісламабаді, де взяли участь Туреччина, Азербайджан і Пакистан. Ці три країни проводять злагоджену політику в міжнародній сфері, нерідко Туреччина позиціонує співпрацю з кожним із цих двох партнерів під гаслом «Дві країни, одна нація». Нарешті, для Туреччини ще одним ключовим партнером є Велика Британія. Ця держава, де в 2020 році головою зовнішньої розвідки МІ6 став колишній посол Великої Британії в Туреччині Річард Мур, одразу ж після Брексіту підписала стратегічну угоду про співпрацю з Туреччиною, а невдовзі виступила з новими санкціями проти Китаю через уйгурський кейс. Невдовзі після свого призначення Річард Мур несподівано зустрівся з Президентом України Володимиром Зеленським, коли той відвідував Великобританію, і під час цього візиту Україна отримала масштабний контракт із Великобританією в оборонній сфері. Під час Карабахської кампанії 2020 року Великобританія, за версією деяких дипломатів, зірвала узгодження єдиної позиції Радбезу ООН щодо ескалації конфлікту в Нагірному Карабасі, що дозволило Азербайджану отримати ще певний час на закріплення успіху на фронті.

Розглядаючи поки аморфний військово-політичний блог, який поступово формується навколо британсько-турецької коаліції, можна сказати, що Україна в ньому наразі не відіграє помітної суб’єктної ролі. Наша держава виступає радше полігоном для розбудови інфраструктури та замовником військової техніки союзників. Разом із тим, в України є низка переваг, які могли б стати важливими для визначення місця держави в коаліції. Перш за все, масштаб самої держави, її геополітичний, ресурсний та демографічний потенціал. По-друге, досвід реальної участі української армії в наймасштабнішому збройному конфлікті в Європі останніх десятиліть, а відповідно – високий рівень підготовки військових кадрів. По-третє, Україна не має колоніальної історії ані з Туреччиною (лише частково територія України перебувала певний час під владою Османів), ані з Великою Британією. Вже згаданий Пакистан, попри те що завдяки колоніальному минулому чинним мером Лондона є пакистанець Садик Хан, все одно має історію підпорядкування Британії та символічно може сприйматися англійцями як нерівноправний партнер. Натомість Туреччина вибудовує відносини з Пакистаном (як і з Азербайджаном) в руслі ідеології «однієї нації», що так само може обмежити суб’єктність менш вагомого партнера.

Хоча Україна і не має зараз достатньо ресурсів, щоб повністю на рівних увійти до військово-економічної коаліції, потенціал символічної співпраці вже зараз може бути використаний. Зокрема, в контексті відносин із Пакистаном однією з ключових фігур, що пов’язують наші держави, є відомий мусульманський діяч родом зі Львова Мухаммад Асад (Леопольд Вайс), який був одним з ідеологів створення Пакистану, другом видатного пакистанського мислителя Мухаммада Ікбала. Численні діячі першої половини ХХ століття пов’язують Україну та Туреччину, і нещодавна гучна символічна передача факсимільної копії Брест-Литовського мирного договору турецькою стороною українській є лише частиною такого обміну. Важливим символічним кроком було узгодження проекту побудови турецької мечеті в Києві. Попри те, що наразі проект підважений через неспроможність української бюрократичної машини, він міг би в ідеалі працювати в обидва боки. Наприклад, у відповідь на турецьку ініціативу можна було б виступити з зустрічною ініціативою реставрації українським коштом Іллінської церкви в центрі Стамбула, з якою була пов’язана доля священика українського походження архим. Серафима Палайди. Такий обмін не коштував би надто дорого в фінансовому плані, але мав би велике значення для укріплення зв’язків між двома рівноправними партнерами в символічному плані.

Від символічних кроків коаліція може поступово зростати до політичної та військової підтримки. Зокрема, йдеться про взаємні голосування в ООН та інших міжнародних організаціях. Так, Туреччина послідовно підтримує Україну під час голосувань в ООН, і можливо саме прагнення синхронізуватися з Туреччиною призвело до голосування української делегації на підтримку антиізраїльської Резолюції A/RES/75/84 в ООН у грудні 2020 (так само резолюцію підтримали Азербайджан, Пакистан, Японія, хоча Велика Британія, наприклад, утрималася, а США голосували проти). Ну і власне військова співпраця з такими потужними партнерами також може мати велике значення в майбутньому, хоча вповні скористатися вигодами від цієї співпраці Україна зможе лише ставши суб’єктом і розробивши стратегію власної присутності в коаліції в якості повноправного партнера.

Читайте також:

Держави в пошуках себе

М'яка сила Туреччини

 
Дивитись всі блоги