Ситуація навколо України змінюється разом зі зміною глобального контексту, що його створюють взаємини загальносвітових та регіональних лідерів. Приклад такого переформатування був наданий днями у Вічному місті на зустрічі представників США, Росії та декількох країн Євросоюзу. Зрозуміло, що ніхто прямо не казав про «глобальні зміни», але спроби знайти вихід з кризових ситуацій, що склалися, – бажають того учасники подібних зустрічей чи ні – безпосередньо впливають на розташування сил.
Отже. 11 лютого 2016 року в Римі в Центрі американських досліджень відбулась конференція «Transatlantic Forum on Russia». Серед учасників заходу були вельми поважні та впливові особистості: Джон Філліпс – посол США в Італії, Майкл Макфол колишній посол США в Російській Федерації, Даніель Фрайд – координатор санкційної політики в Держдепартаменті; Дебора Бергаміні – член італійського парламенту та делегат парламентської асамблеї Ради Європи, Андреа Мачіуллі – голова італійської делегації в НАТО, П’єр Фердінандо Казіні – голова комітету Сенату з міжнародних відносин; Дмитро Суслов – координатор робочої групи з питань майбутнього російсько-американських відносин.
Не треба бути пророком, щоб відчути зміни в дискусіях навколо глобальних загроз та пов'язані з цим наслідки. Малоприємним є той факт, що питання України в цих дискусіях не те щоб відходить на другий план, але втрачає гостроту. Так, на форумі в контексті американсько-російських та російсько-європейських зв'язків дискутувалися теми України, Сирії, боротьби з тероризмом, загрози підвищення радикальних настроїв в Європі, санкцій, можливих моделей нового світоустрою, архітектури майбутньої безпекової політики. Так, з багатьох питань доповідачі мали різні, іноді до протилежності, позиції та відмінні трактування історичних та сьогоднішніх позицій (результати закінчення холодної війни, причини та наслідки балканської кризи, події в Україні та Сирії тощо).
Однак те, що ще вчора здавалося б неможливим — співробітництво США, Європи і Росії з цілого комплексу геополітичних питань — стало реальністю. Деякі спільні позиції учасників конференції були очевидними. І, мабуть, це найголовніше, тому на цьому і слід зосередитися докладніше.
По-перше, всі сторони впевнені в необхідності діалогу та в знайденні якомога швидшого вирішення кризової ситуації. Зокрема, йшлося про те, що Європа повинна бути медіатором між Росією і США.
Виходячи з цього, по-друге, доповідачі переконані, що нинішня ситуація не є нормальною і не сприяє стабільності як в європейському регіоні, так і загалом у світі. Для всіх очевидно, що без вирішення української проблеми, неможливо вирішення проблем глобального співробітництва.
По-третє, і це додає оптимізму, доповідачі з обох берегів Атлантики сподіваються, що українська криза може бути вирішена вже цього року.
По-четверте, є згода в тому, що світ стає перед великим випробуванням – тероризмом, і навколо боротьби з цим «злом» потрібно об’єднуватися всім світовим акторам. Приміром, П’єр Фердінандо Казіні зробив акцент на необхідності створення великої коаліції проти тероризму, а також нового договору між Росією, Європою і США.
І, нарешті, по-п’яте, було зазначено, що існуючий стан речей скоріше нагадує хаос, ніж порядок, тож головною ідеєю повинен стати рух від безпорядку до порядку. На цьому, зокрема, наголосила Дебора Бергаміні, відзначивши, що слабка Європа – це слабкий світ. Нинішня позиція послаблює Європу, а значить – світ.
Для українців такий консенсус, щоб не сказати унісон, став дещо несподіваним, про що деякі з них намагалися заявити з трибуни. Проте, не наполягаючи на власній правоті, наважимося висловити ще одну здогадку. Можливо, жодної несподіванки для світової спільноти й не було. Америка та Європа ніколи не припиняли співпрацювати з Росією, намагаючись адекватно реагувати на її брутальні, з точки зору Заходу, дії за допомогою санкцій. Але українські ЗМІ надавали інформацію конче однобоко, інферналізуючи російсько-європейські та російсько-американські стосунки. Тому в пересічного українця й склалася думка, що Росія перебуває в повній ізоляції, а поза «українським питанням» ніхто з західних партнерів не скаже ані слова. Але реальність дещо інша, і доки не запізно, нам треба це усвідомити. Правда полягає в тому, що на Росію будуть тиснути, але якщо Україна не згадає про власну політичну суб'єктність та не спроможеться на власні дії, ніхто за нас це не зробить. Світ піде далі, а ми залишимося там, де є, з простягнутою рукою.
Тож, підсумовуючи, можна акцентувати на корисності подібного діалогу, з залученням всіх зацікавлених осіб. Дискусія можлива, можна здобувати рішення в рамках раціональної аргументації, а дипломатичний шлях єдино бажаний та конструктивний. Але дуже сподіваюся, що на наступній конференції подібного формату буде присутня й українська делегація.