Зараз активно обговорюється поправка про вибори на Донбасі, яка спочатку була практично одностайно прийнята моніторинговим комітетом ПАРЄ, а потім заблокована українською делегацією. Поправку вніс Аксель Фішер (Німеччина, Європейська народна партія), для якого, виходить, мир на Донбасі важливіший, аніж для українських представників.
Однак, питання це складніше, ніж може видатися на перший погляд. По-перше, незрозуміло чим, окрім політичної доцільності і боязні конкуренції, керувалася українська делегація, адже в нашій Конституції (тобто в Головному Законі України) написано, ст. 38: «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади ...». Як ми знаємо, на непідконтрольних територіях живуть громадяни України, а Верховна Рада, куди повинні пройти довибори, згідно з цією ж Конституцією, є органом законодавчої влади. Цю ж тезу підтверджує і ст.70, яка містить наступну норму: «Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років». І так само нормою Конституції закріплено, що народних обранців має бути 450, ст. 76: «Конституційний склад Верховної Ради України – чотириста п'ятдесят народних депутатів України ...». Станом на 26.01.2017 чисельність депутатського корпусу становить 423 депутата. Відсутні якраз і складають представництво від Донецької, Луганської областей, Криму і Севастополя.
Таким чином, якими нормами і принципами керувалася українська делегація, залишається тільки здогадуватися, але, судячи з усього, основою цієї мотивації було зовсім не українське законодавство.
По-друге, це питання пов'язане з більш масштабним – реінтеграцією Донбасу, проведенням там виборів і черговістю виконання пунктів Мінських угод. Нас весь час намагаються переконати в необхідності послідовного виконання Мінських угод (спочатку кордон, потім – вибори), постійно роблячи здивоване обличчя: мовляв, ми не знаємо нічого іншого. Однак, щонайменше, Президент України повинен бути обізнаний про правильний порядок даного документа (саме він підписував Декларацію глав держав на підтримку Комплексу заходів з виконання Мінських угод). А там чорним по білому в пункті 9 передбачено: «Відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, яке має розпочатися в перший день після місцевих виборів ... за умови виконання пункту 11». У пункті ж 11 читаємо: «Проведення конституційної реформи в Україні зі вступом в силу до кінця 2015 року нової конституції, яка передбачає в якості ключового елемента децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів), а також прийняття постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської ... ». Тобто, написано наступне: Україна повинна провести конституційну реформу з децентралізації, потім провести вибори в Донецькій і Луганській областях, а потім отримати контроль над кордоном. Жодної іншої послідовності не передбачено.
Прозріння настає поступово. Кабмін днями з подивом виявив, що, згідно з міжнародним правом, Донбас не можна визнати окупованими територіями. Додамо, що альтернативою виконання Мінська є два сценарії: різні варіанти силового захоплення ОРДЛО з подальшими «зачистками», або безстрокове продовження протистояння, при якому десятки тисяч українських громадян приречені на невиправдані страждання. У першому випадку Україна порушить міжнародне право (Мінські угоди), у другому – винесе вирок частині свого народу.
Для того, щоб зрозуміти, в чому ж полягає заслуга української делегації, що «відстояла» питання виборів (точніше, їх відсутності) на Донбасі, необхідно забути про всі офіційні документи, закони, навіть Конституцію. В іншому випадку ця діяльність дуже нагадує політично вмотивований саботаж.
Читайте також: