Головна » Блоги » Україна — православна чи світська?

Україна — православна чи світська?

29.05.2018
11726

Зазвичай, коли питаю це у людей, та й коли сам намагаюся відповісти на це питання, то відповідь однозначна — Україна є світською державою. Церква відокремлена від держави, а школа від церкви, жодна з церков не може претендувати на домінування в державі, а жодне релігійне вчення не може стати офіційною ідеологією уряду. Так само не може бути переслідувань чи дискримінації за релігійною ознакою.

Але останнім часом досить багато лунає думок, що держава наша таки є релігійною, а не суто світською. Втручання-невтручання вищих посадовців у церковні справи, поїздки Президента, депутатів до Туреччини, до Польщі, Грузії та інших країн заради зустрічей із місцевими церковними ієрархами... До того було урочисте проголошення державним святом 25 грудня, з приміткою *Католицьке різдво, але воно стало відчутною меншістю, порівняно з православними (юліанськими) Різдвом, Великоднем та Трійцею, які вже давно є державними вихідними. До того були гучні процеси введення теології до системи державної освіти, що стало для багатьох підставою говорити про закінчення доби відокремлення школи від церкви. А тепер ще й пропозиції увести загальнообов’язкову християнську етику в школі. Питання перереєстрації статутів православних громад УПЦ стає справою загальнонаціонального значення, міністри та депутати роблять собі рейтинги, граючи з цим питанням, тоді як відмови у реєстрації громадам Церкви сайєнтології чи Церкви об’єднання нікому не відомі та не дуже цікаві. Зрештою, Президент України, складаючи присягу, кладе руку (за бажанням) на Пересопницьке Євангеліе, а не на Коран (навіть якщо має таке бажання).

Разом із тим, якщо на хвилинку забути, що Конституція проголошує світський устрій в Україні, то можна пригадати кілька важливих фактів. Згідно статистики Центру Разумкова, більшість населення України позиціонує себе як віруючих — 72% на 2018 рік. Натомість невіруючих лише близько 5%, а 18 років тому було аж 12%. Ще відсотків 15 коливається між вірою та невір’ям, або взагалі не замислюються над цим питанням. Розумний політик виведе з цього наступний висновок: аби виграти вибори, слід отримати голоси віруючих, а голоси невіруючих та переконаних атеїстів — непоганий бонус, якого можна і не потребувати. До того ж найбільший відсоток невіруючих, атеїстів та байдужих живе в південних та східних регіонах, голоси яких і без того суттєво урізані.

Але ж розподіл віруючих не дуже рівномірний — 67% українців відносять себе до православ’я, і найближчий переслідувач (греко-католицизм) має в 7 разів менше голосів. Відтак, православні представляють не просто більшість населення, а конституційну більшість. Православні депутати цілком можуть провалити голосування по Стамбульській конвенції, і могли б, наприклад, лобіювати закони про релігійне виховання дітей, якби це дійсно було потребою їхніх виборців. Так чи інакше, якщо слідувати за логікою демократичного процесу, голоси православних, навіть якщо вони мракобіси та були обдурені популістами, мають бути найбільш важливими та знаходити своє відображення у законодавчій діяльності політиків, а не лише в їхніх передвиборчих обіцянках. Крім того, зростає кількість людей, що вважають за доцільне втручання церкви у владні справи (противників цієї тези зараз 54%, а ще вісім років тому було 63%).

Опитування продемонструвало також постійне зростання кількості громадян, які беруть на себе фінансові справи своїх церков. З 2000 року до сьогодні кількість людей, які ніколи не надавали матеріальної допомоги церкві, зменшилася з 36% до 28%, решта хоча б на великі свята (якщо не регулярно, як це роблять 11%) вкладається в матеріальне існування релігійної громади. Беручи на себе відповідальність за матеріальну підтримку церков, громадяни поступово починають наполягати на тому, що держава не повинна надавати особливих пільг релігійним організаціям (сьогодні це 42% громадян). Але згадаймо також, що пільги з боку держави надаються на кошти платників податків. Не дивно — якщо людина сумлінно сплачує і податки на державні справи, і десятину чи закят (це роблять мусульмани, яких в Україні 0,0%, згідно опитування), то вона захоче, щоб її світські податки йшли на вирішення світських питань. Але знову ж таки, сплачуючи податки, 67% громадян України залишаються православними, і у чомусь справедливо було б, якби вони вирішили вимагати розподілу цих грошей у православному дусі.

Отже, відповідь на питання — чи Україна світська держава, чи все ж православна — має враховувати не лише букву Конституції. Також має бути враховано:

- що православні громадяни складають близько 2/3 від населення;

- що вони сплачують податки та голосують на виборах, а відтак мають вплив на політичні рішення;

- що більшість згадок про релігію в державних справах (від інавгурації Президента до календарних свят) стосується православ’я;

- що постійно зростає кількість людей, які отримали релігійне виховання в родині, а тепер ще й офіційно визнану релігійну освіту;

- що дії та рішення людини часто пов’язані з її переконаннями, в тому числі й релігійними.

 

Читайте також:

Чия влада — того й віра

Україна і Росія — про що говорить релігійна статистика?

 
Дивитись всі блоги