На вихідних турецький президент Ердоган зробив заяву, яка чомусь не стала дуже популярною серед наших мас-медіа. А сказав він дослівно наступне: «Туреччина повинна заспокоїтись. Не треба говорити: «Європейський Союз за будь-яку ціну». Така моя думка. Чому б Туреччині не приєднатися до «Шанхайської п'ятірки»? Я сказав про це Путіну, Назарбаєву – тим, хто зараз в "Шанхайській п'ятірці"...». Звичайно, одразу звертають на себе увагу кілька моментів. Перше, традиційне і банальне – Ердоган знову зрадник. Друге – усвідомлення НЕ безальтернативності європейського шляху (нагадаю, Туреччина 11 років перебуває в стані переговорного процесу з ЄС про членство) і вміння приймати рішення, виходячи з національних інтересів. Цей навик дуже б знадобився нашим можновладцям. Третє – за будь-яку ціну хтось прагне кудись потрапити тільки в тому випадку, якщо сам не має жодної ціни!
Ці думки приходять самі собою, коли читаєш заяву турецького президента. Але відзначити потрібно і менш очевидні, проте абсолютно не менш значущі речі. Судячи з усього, Європа на даному етапі вичерпала свій експансіоністський потенціал: ще зовсім недавно ЄС розширювався за всяку ціну (перш за все на схід, але не варто забувати і про плани ЄС щодо зони вільної торгівлі з Магрибом, які мали місце не так давно). І саме ця стратегія розглядалася як ключовий спосіб підвищення добробуту, згідно з відомою формулою: за рівних умов – перемагає найсильніший, тобто вільний ринок апріорі має свого переможця. Цілком очевидно, хто виявиться таким переможцем, наприклад, в парі ЄС-Україна, навіть якщо ми говоримо про абсолютно рівні (дзеркальні) умови, яких немає на практиці.
Однак події останніх років, здається, змушують єврочиновників переглянути глобальні стратегії. Серед таких причин виділимо лише найбільш значущі. Міграційна криза, яка, до речі, і спровокована неоліберальної політикою глобалізації. Brexit, який має як абсолютно обчислювані матеріальні негативні наслідки, так і ідеологічні, не матеріального характеру, які, однак, не менше відчутні, а сама ідея дезінтеграції може мати дуже далекосяжні наслідки. Криза єврозони і євровалюти, про яку заявляють більшість керівників ЄС. Перемога Трампа на виборах в США, яка, з одного боку, означає заміну команди демократів, що були головними ідеологами глобалізації, а значить, Європі не слід розраховувати на допомогу з-за океану в тому ж обсязі; з іншого – ця перемога відкриває шлях до збільшення впливу правих, із зосередженням на внутрішніх проблемах, свідченням чого можуть бути останні французькі рейтинги, де Марін Ле Пен (ультраправі) випереджає найближчого конкурента в президентських перегонах на 15%.
Сума цих факторів змушує Європу сконцентруватися в першу чергу на внутрішніх проблемах, щоб хоча б подолати відцентрові сили. Відповідно, ставити головною стратегічною метою держави потрапляння за будь-яку ціну в ЄС виглядає сьогодні як самогубство. Очевидно, що найближчим часом ЄС не збирається приймати до своїх лав Україну, в довгостроковій же перспективі – невідомо чи збережеться ЄС в тій же формі.
Читайте також: