Оптимістичні заяви Дональда Трампа, який закликав Україну і Росію до примирення, та ініціативи новообраного президента Франції, що намагається воскресити «нормандський формат», показують, що «західні партнери» дуже приблизно уявляють, що ж відбувається у нашій країні і РФ. Зокрема, вони не враховують тих змін, які внесла в ситуацію блокада ОРДЛО і проведена переорієнтація підприємств цієї частини Донбасу на Росію. Хоч як би звеличувати ідеальні складові нашої реальності, як-то символи, емблеми та гасла, практика залишається надійною основою повсякденності – доки «тіла» України і ОРДЛО пов'язували артерії виробничих ланцюжків, про возз'єднання можна було говорити з певним оптимізмом. Сьогодні оптимізму набагато менше.
Чому західні ініціативи важко втілити в життя? Європа і США не помічають, що в публічному просторі і України, і Росії сформувався дискурс «непримирення», який підтримується всіма можливими державними ресурсами. У суспільстві поширена думка про те, що вихід із ситуації можливий тільки на правах переможців і будь-який інший варіант буде розглядатися українським і російським електоратом як поразка і привід відмовити в довірі своїм лідерам.
Перемога чи поразка в ситуації, що склалася, перетворилися для В. Путіна і П. Порошенка на умову збереження влади, і жодна влада не піде на самознищення. Тому мир без перемоги дуже проблематичний, так само як і одночасна перемога двох сторін.
Об'єктивне підґрунтя дискурсу «непримирення». І з того, і з іншого боку сформувався прошарок населення, яка не прийме мир без перемоги. Це значна частина учасників бойових дій, їх родичі, а також родичі загиблих і поранених за три роки боїв. Сюди слід додати і частину тих, хто має невиправні матеріальні й соціальні втрати, або порвав з минулим, змушений почати нове життя.
Чому дискурс непримирення працює і буде працювати. Необхідність враховувати настрій «непримиренних», а також той факт, що практично у всіх ешелонах української влади не дуже багато людей, кровно пов'язаних з Донбасом, позначаються на суспільних настроях. Найбільш популярні варіанти вирішення долі Донбасу, які обговорюються в публічному просторі й підтримуються українцями - відторгнення або реінтеграція після перемоги - перетворюються на частину української ідентичності. Примирення без перемоги, а тим більше поразка руйнівно позначаться на їх соціальному бутті і тому всіляко мінімізуються. Щось подібне відбувається і в Росії, де ситуація з Донбасом розглядається як захист російського населення, а тому стосується кожного жителя РФ.
Піти на руйнацію ідентичності власного народу не зважиться жоден лідер нації. Час для зміни публічних дискурсів, схоже, втрачено. Що з цим будуть робити західні політики - не зрозуміло.
Читайте також:
Три сценарії розвитку подій, які приведуть до одного сумного кінця