У російській мові є гарне, дуже актуальне для нинішньої ситуації в країні прислів'я, яке звучить приблизно так: у вас ніколи не буде другого шансу справити перше враження. Як не банально це звучить, але це так.
Давайте подивимося, яким чином це стосується українських реалій. Щоб пояснення було повнішим, потрібно відступити на кілька кроків (років) назад. Кожна революція запускає суспільне життя з чистого аркуша: її, так би мовити, завдання і мета змінити поточний стан справ і почати все спочатку, покласти новий відлік часу як у формальному, так і в змістовному сенсі (недарма всі революціонери рішуче поривали з усім порочним минулим, змінюючи навіть календар і літочислення).
Так, кілька років тому країна нарешті звільнилася від ненависних корупціонерів. Ну і значить, як заведено революційною традицією, стала жити по-новому. Успішно провели люстрацію, безкомпромісно затіяли декомунізацію, щоб якщо вже рвати з минулим, то остаточно і безповоротно, щоб ніколи більше не було навіть можливості повернення до минулих хвороб і гріхів. І світова спільнота, звичайно ж, усіляко це вітала і підтримувала: чесні правила, відповідальні керівники, відсутність корупції – нова країна.
Однак, як свідчить вже українська народна мудрість, не так сталося, як гадалося. Начебто і люстрацію провели, і закони правильні ухвалили, і керують тепер тільки політики європейського зразка, навіть відсутня коаліція в парламенті так і називається – «Європейська», а проблема все та ж – корупція. Тільки прізвища змінилися. У середовищі європейського політичного істеблішменту навіть анекдот такий ходить.
Зустрічаються два європейських політика. Один іншому говорить:
– У мене є дві новини про Україну: одна хороша, інша погана. З якої починати?
– Давай з поганої, – відповідає другий.
– За цей рік населення України стало ще біднішими, – каже перший.
– А хороша тоді яка ж? – запитує другий.
– У цей час хоча б одна людина, президент України, став багатшим!
Цей анекдот залишився б необразливим жартом, якби не далекосяжні наслідки. Через призму всіх цих корупційних скандалів формується імідж України на міжнародній арені, а їхні фігуранти представляють на ній нашу країну. А європейське (і не тільки) співтовариство, яке ще не так давно вірило в нову Україну, яка такими зусиллями звільнилася від попередніх нібито корупціонерів, стикається з ситуацією часто куди більш кричущою, ніж раніше, і віра в те, що дійсно відбулися якісь зміни, стрімко тане. Зате міцніє впевненість, що всі українці такі. Начебто з «папереднікамі» все зрозуміло, світова спільнота висловила свою позицію, запровадила санкції, перегорнула сторінку і все, як і годиться після революції, початок з нового аркуша. Тільки написаний твір виявився з тими ж помилками. І, як відомо, можливості вдруге справити перше враження не буде, а перший виявився вже дуже незавидний.
Тому всі учасники цих корупційних скандалів – зловмисники не тільки тому, що порушують законодавство України, а тому, що крадуть куди більш суттєві речі. Вони крадуть майбутнє нашої країни! Якщо європейський політикум, пішовши на поводу революційної доцільності українського уряду, всю попередню владу апріорно записав в корупціонери і злочинці (в результаті чого зараз програє справу за справою в європейських судах), а новій владі видав безпрецедентний кредит довіри, то всі ці корупційні скандали останніх місяців призводять до того, що другого шансу справити хоч якесь враження може і не видатися. Практично ніхто сьогодні не вірить в прозорість і незаплямованість української влади. А звідси виникає питання: незрозуміло, чому європейці не повинні екстраполювати цей досвід на всі майбутні уряди, якщо навіть в такій складній ситуації (економічній, політичній, військовій) наші можновладці не здатні відмовитися від використання свого владного становища для власного збагачення?
Таким чином, вони крадуть не блага – вони крадуть наше майбутнє, створюючи українцям імідж поголовних клептоманів. Вони сьогодні уособлення всієї країни, але чи всі українці хочуть асоціюватися з такими принципами і людьми?!