Головна » Блоги » Туреччина vs Україна: стіна здорової держави й стіна курця

Туреччина vs Україна: стіна здорової держави й стіна курця

13.03.2017
6014

Побудувати стіну, розмежувавши зони безпеки та зони ризику — в ХХІ столітті таке можливо передовсім у символічному сенсі. Важко очікувати, що в епоху Web 2.0, бойових дронів та інших надбань цивілізації стіна на кордоні може вберегти від наступаючих сил супротивника чи, бодай, контрабанди. Втім, стіна, справжній мур із бетону та колючого дроту, може нести й символічне навантаження, позначаючи кордони території — в межах яких держава бере на себе відповідальність, а ззовні залишає неконтрольовану та потенційно ворожу територію. У цьому контексті цікавими прикладами успішного та не дуже мурування є Туреччина та Україна, які протягом останніх кількох років працюють над проектами стін на кордоні.

Туреччина будує стіну на кордоні з країною, яка хоча й не воює з нею, але є потенційною загрозою через некеровану внутрішню ситуацію. Значні території сирійського прикордоння контролюються угрупованнями, що вважаються в Туреччині терористами (YPG та до недавнього часу – IS). Відтак, у 2014 році Туреччина почала зводити лінію укріплень вздовж кордону, і на сьогодні вже готова стіна завдовжки близько 300 км, що складається з бетонних блоків заввишки 3 м, кількох ліній колючого дроту, опорних пунктів охорони тощо. Тобто майже третина кордону між Туреччиною та Сирією на сьогодні закрита цим муром, і за словами турецьких медіа – це суттєво знизило кількість незаконних перетинів кордону.

Лінію фортифікаційних споруд, яка мала включати в себе не лише бетонні та земляні вали, а й опорні пункти, траншеї тощо, почали будувати також і на кордоні України та РФ, і теж у 2014 році. Попри те, що РФ не оголошувала Україні війни, вона вважається агресором, а відтак стіна на кордоні є не менш символічно важливою для України, ніж для Туреччини. На сьогодні проект майже не реалізований, навіть сам ініціатор побудови стіни – колишній прем’єр – оцінює ступінь виконання робіт у 10% від запланованого. Разом із тим, на проект регулярно виділяються гроші, навіть після відставки А. Яценюка.

Відклавши в бік різні темпи реалізації проектів, слід звернутися до ще одного, не менш важливого параметра – ставлення урядів до своєї території та населення, що знаходяться в безпосередній близькості до стіни. Цілком логічно припустити, що вони є об’єктом внутрішньої політики, тобто на них поширюються ті самі норми, що й на всю решту території та населення транскордонної території. Безпека та права людей, що перебувають поблизу стін, є зоною відповідальності уряду, так само як і будівлі та інфраструктура. Якщо уряд не спроможний контролювати ці об’єкти, він має принаймні шукати шляхи вирішення проблем.

Турецький уряд має схожі проблеми, у тому числі й умовно недружнє та малоконтрольоване населення вздовж муру, яке має близьких та однодумців за стіною. Втім, навіть попри періодичні проголошення комендантської години та антитерористичних заходів (АТО в Туреччині не розтягується на 3 роки) слід сказати, що турецька влада ставиться більш лояльно до свого населення. Курдські політичні партії (навіть ліві, які не помічені у зв’язках із РКК) мають у парламенті своїх представників. У курдських населених пунктах на кордоні з Сирією назви вздовж дороги дублюються турецькою та курдською мовами. До речі, слід згадати, що просто поряд із кордоном (на деяких ділянках у кількох десятках метрів від стіни) проходить жвава та ідеально рівна міжнародна траса D400, яка попри війну вважається достатньо безпечною та користується значним попитом серед перевізників. Це свідчить про ставлення до території всередині стіни як до своєї, підконтрольної уряду, а до місцевого населення – як до громадян і електорату, що можна схилити на свій бік, а не просто усунути від політичного життя, забравши право голосу.

Підбиваючи підсумки, слід сказати, що бетонний мур на неспокійному кордоні може побудувати лише держава, яка ставиться до території всередині муру як до підконтрольної, і уряд, що здатний взяти на себе відповідальність за цю територію та населення, що на ній проживає. З іншого боку, неспроможність завершити гучно анонсований оборонний проект, навіть якщо його значення переважно є символічним, свідчить про безвідповідальність і незацікавленість виконавців.

Читайте також:

Де в Україні межі дозволеного?

На шляху до охлократії або демократія «мінус» професіоналізм

 
Дивитись всі блоги