Наприкінці жовтня світ відзначав щорічний день міст під загальною темою «Пишаємося своїми спільнотами та містами». Вітальні промови були присвячені непересічній ролі міських спільнот у подоланні викликів пандемії. Але основною подією стала презентація та обговорення Доповіді про стан розвитку міст 2020 «Цінність стійкої урбанізації». Це перша така доповідь з 2016 року, яка включає в себе оцінку стану міст та рекомендації щодо імплементації програми розвитку до 2030 року. Тож, з яким підсумком завершується цей непростий рік для міст, міських жителів та міського розвитку?
Із загальних зауваг треба зазначити, що вся доповідь побудована навколо терміну «цінність», зокрема стійка урбанізація представлена як цінність майбутнього розвитку. Пандемія в цьому контексті виглядає як причина переоцінки становища міст в умовах пандемії та планів щодо наступних дій з урахуванням викликів COVID19. Наступні 10 років з 2020 року по 2030 рік в міському розвитку названі «декадою дій». Майбутні прогнози такі, що протягом наступного десятиріччя загальний відсоток глобального міського населення збільшиться з 56,2% до 60,4%, при цьому 96% такого приросту очікується у досі не розвинутих регіонах Східної та Південної Азії та Африки.
Доповідь будується навколо суми компонентів, що на думку авторів і складають сукупну цінність урбанізації: економічна цінність, соціальна цінність, екологічна цінність та комплекс нематеріальних умов які неможливо точно виміряти (наприклад, політичні чи культурні сприйняття). І саме місто визначається як не «просто випадкові географії, де люди збираються, а як місця економічного та культурного виробництва та простір екологічного та соціального розвитку». Цінність урбанізації проявляється у подоланні глобальних викликів та криз, що пов’язане в доповіді з трендами міського розвитку. Таких трендів, що впливають на урбанізацію на 2020 рік виокремлено дев’ять, це:
- Демографічні зміни та пов'язані з ними тенденції. Прогнозується, що практично весь майбутній приріст світового населення буде сконцентровано в містах (у 2015 році 54 % (4 мільярди) населення світу проживали в міських районах до кінця 2035 року очікується, що 62 % (5,4 мільярда) світового населення проживатимуть у міських районах). Важливою тенденцією називається відносно велика частка молоді у віці від 15 до 24 років. Передбачається, що до 2030 року 60 % жителів міст у країнах, що розвиваються, будуть у віці до 18 років.
- Невідповідність просторового розростання міст та збільшення кількості населення. Міста розростаються більше ніж це необхідно, займається більше землі для розвитку міст, споживається більше енергії, збільшуються викиди парникових газів, порушується біорізноманіття території. Між 1990 і 2015 роками міста в розвинених країнах збільшили площу міських земель у 1,8 рази, тоді як міське населення зросло в 1,2 рази, в країнах, що розвиваються, використання міських земель збільшилось у 3,5 рази, а міське населення максимум подвоїлось.
- Міграція: можливість та виклик для інклюзивних міст.
- Підвищення рівня нерівності в містах.
- Доступне і адекватне житло: через тенденцію до росту міст без підкріплення економічним розвитком, городяни не можуть забезпечити себе належним житлом та змушені жити в нетрях.
- Зміна клімату визначається як стійка загроза для міст, що носить екзистенційний характер, адже абсолютна більшість міст розташована на узбережжях річок / водойм. Через потепління принаймні 136 прибережних міст будуть під загрозою затоплення, що вплине на 280 мільйонів їхніх мешканців.
- Міста як тиглі криз. Міста знаходяться на передньому краї всіх значимих змін, поза міським контекстом вже мало що відбувається. Відзначається, шо міста у всьому світі дедалі частіше піддаються новим та поширеним ризикам, таким як тероризм, насильство, злочинність, різні форми конфліктів, міські війни, посилена сек'юритизація та поширення хворіб.
- Впровадження інновацій та технологій у міських районах. З поміж іншого, відмічається якісна зміна структури ринків праці, спричинена розвитком технологічних інновацій, через це розмивається межа між торговою (заснованою на виробництві) зайнятістю та неторговою (заснованою на послугах) зайнятістю. Також вказується на зростання попиту на «розумні міста» майже на 19%, уряди збільшують інвестиції в міські технології.
- Де взяти гроші: Дефіцит фінансування міського розвитку? Останнім трендом в доповіді визначається проблема фінансування ініціатив щодо міських змін та досягнення цілей сталого розвитку. За мінімальними підрахунками ООН та Світового банку щороку на це необхідно 3,9 трлн дол. США, за підрахунками інших організацій – від 4 до 7 трлн дол. США. Зараз щорічна допомога на розвиток міст складає 1,4 трлн. дол. США. Тож в доповіді рекомендують державам та міським органам управління звертатися до альтернативних джерел фінансування: муніципальні облігації, посилення дохідної спроможності місцевих органів влади. Для міст в більш розвинених країнах пропонується перегляд більш складних заходів оподаткування та використання відповідних страхових схем. Для міст в країнах, що розвиваються рекомендовано посилити системи управління земельними ресурсами та стратегічно інвестувати в стійку інфраструктуру (більш детально див. Доповідь: https://unhabitat.org/sites/default/files/2020/10/wcr_2020_report.pdf)
Загалом, стверджується що міста почали інтенсивніше трансформуватись під натиском пандемії та локдаунів. В доповіді відчувається підсилення лінії локальної дії, адже майбутній глобальний урбанізований світ не про суцільне однорідне місто, а про рамкову спільну візію розвитку кожного конкретного міста.
«Десятиріччя дій» вказує на необхідність імплементувати всі ті програмні документи, що їх розробляли і приймали в останні роки. Можливо, це своєрідна відповідь й на досвід впровадження національних карантинних обмежень, коли держави сам на сам борються з цією загрозою хто як може (здебільшого, впроваджуючи заходи в межах міст). Також цю локальність підкреслено в порадах шукати місцеве фінансування. Акторами змін автори доповіді бачать локальні спільноти, та локальну владу (остання також представлена як така, що володіє інструментарієм для збору та акумулювання коштів для місцевих бюджетів).
Проте, український контекст в цьому випадку більше вказує не на спільні дії центральної та місцевої влади, а на можливість конфліктів. Представники місцевої влади неодноразово відмовлялися впроваджувати обмеження відповідно до поділу на зони за рівнем захворюваності в межах адаптивного карантину. З цікавого для України може бути рекомендація використання феміністських підходів в плануванні міст. Йдеться про поняття «гендерного мейнстрімінгу» - врахування гендерного виміру під час прийняття рішень у публічній сфері, плануванні та управлінні (така практика використовується у Відні останні 20 років, та враховується містом під час формування бюджету, політичного курсу та розподілу ресурсів).
Читайте також:
Державні обмеження на віросповідання досягли найвищого рівня