11 лютого в Римі відбувся «Трансатлантичний форум стосовно Росії», організатором якого виступив Центр американських досліджень в Римі спільно з вченими та найбільшими міжнародними політичними представництвами. Зокрема, в заході взяв участь директор Українського інституту стратегій глобального розвитку та адаптації Віктор Левицький. Доповідачі обговорили ключові питання діалогу і подальшої взаємодії між Росією, США та Європою.
Однією з головних тем форуму стали санкції, запроваджені щодо Росії після анексії Криму. Так, Даніель Фрід, координатор політики санкцій Державного департаменту США, заявив, що ці заходи впливу повинні застосовуватися, адже якби не було санкцій, була б Новоросія.
Також Даніель Фрід зазначив, що США не хоче домінування Росії в Європі, і не допустити таке домінування – головне завдання Америки.
Водночас, представник Держдепу підкреслив, що Сполучені Штати повинні співпрацювати з Росією, зокрема – в армійських питаннях.
Своєю чергою Дебора Бергаміні, член палати депутатів Італії Парламентської асамблеї Ради Європи, закликала сторони визнати, що санкції не працюють, і почати шлях від безладу до порядку.
На думку депутата, слабка Європа – це слабкий світ. Нинішня позиція послаблює Європу, а значить – світ. Водночас, Європа повинна бути медіатором між Росією і США.
Крім цього, Дебора Бергаміні наголосила, що однією з головних цілей об'єднання сторін може стати боротьба з тероризмом. Вона заявила, що у Європи багато різного з Росією, але є одне спільне, головне, – приналежність до християнства, що може стати основою для створення коаліції проти тероризму.
П'єр Фердінандо Казіні, голова Комітету закордонних справ Сенату Італії, в своєму виступі також зробив акцент на необхідності створення великої коаліції проти тероризму. З його точки зору, всі сторони повинні рухатися разом, треба створити новий договір між Росією, Європою і США.
Пан Казіні підкреслив, що Європі не потрібна слабка Росія.
Дмитро Суслов, російський координатор і член Робочої групи з питань майбутнього російсько-американських відносин, зазначив, що у сторін існує різне розуміння минулого і закінчення холодної війни. Під час доповіді він торкнувся питань конфліктів в Україні та Сирії, зазначивши, що Сирія і Україна – це боротьба за нові правила світового порядку, багатополярного світу.
Крім того, за словами Дмитра Суслова, мінські угоди повинні бути імплементовані до зміни адміністрації в Білому домі.
Віктор Левицький, директор Українського інституту стратегій глобального розвитку і адаптації, звертаючись до учасників, зазначив, що зовнішні чинники мають величезний вплив на ситуацію в Україні. Так, за його словами, США і Росія формують дискурси, в яких Україна позбавляється державної суб'єктності. Тому вчений закликав до відмови від приниження української незалежності:
«Росія наполягає на історичній несамостійності України, яка розглядається як частина Росії. Проблема ця давня, налічує багато десятиліть, якщо не століть, і при цьому для самих росіян практично непомітна. У російському дискурсі Переяславська рада (1654 г.) розглядається як возз'єднання російського народу після кількох століть штучного поділу. Історія Росії постає як історія Русі, російський народ – як єдиний суб'єкт державності, а українці – як частина цього народу, що закономірно повернулися в лоно материнської держави і церкви. Звісно, за такого викладу логіки історії Росії Україна постає як певне непорозуміння, а її існування – як історична помилка або навіть зло. Такий підхід мав ідеологічне коріння і був спрямований на мінімізацію відцентрових явищ в Російській імперії XVIII-XIX століть і Радянському Союзі. Однак після здобуття Україною незалежності зазначена точка зору втратила своє ідеологічне значення і перетворилася на перешкоду на шляху нормального співіснування двох держав – України та Росії.
Тим більше, що зазначена ідеологема історично некоректна. Необхідно згадати, що центром стародавньої Русі був саме Київ, а пам'ять про ті часи лягла в основу української ідентичності. Цей історичний шлях дозволив українцям претендувати на державну суб'єктність і проголосити незалежність України.
Не заперечуючи права інших націй на давньоруську спадщину, визнаючи давньоруський початок російської та білоруської екзистенцій, слід підкреслити унікальність багатовікового шляху, пройденого Україною, що дозволяє їй бути повноцінним суб'єктом європейської політики і вийти на шлях розвитку наших стосунків з сусідами.
Вважаю, що настав час відмовитися від ідеологічної риторики, що спотворює історію, і перейти до конструктивного дискурсу. І тут важливо не тільки засудити публікації, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу – як книжка «Україна – це Росія», яка не так давно побачила світ, але і задатися питанням про конструктивність погляду на українську культуру і український народ, який звучав у промовах деяких прихильників «русского мира».
З іншого боку, з моєї точки зору, небезпечною є і спроба перекреслити значущість приналежності України до духовно-релігійної традиції, яка почала формуватися в епоху Київської Русі. Однією з найважливіших сучасних тенденцій слід вважати перегляд тієї моделі секулярної цивілізації, яка була передбачена Просвітителями. У світі початку XXI століття релігійні сенси знову набувають ваги, і навіть світські держави не можуть ігнорувати виклики постсекулярної епохи. Загальні витоки культур, які походять від одного історичного центру – Давньокиївського православ'я – України, Білорусії та Росії не можуть розглядатися як щось абсолютно несуттєве. Тим самим ми перекреслюємо частину власної ідентичності і історії.
У зв'язку з цим вважаю за необхідне зупинитися на словах, що прозвучали в зверненні Президента США Барака Обами до нації 7 грудня 2015 року, які стосувалися України. Дослівно Президент сказав наступне: «Even as their economy severely contracts, Russia is pouring resources in to prop up Ukraine and Syria - client states they saw slipping away from their orbit». Ця неоднозначна цитата стала предметом обговорень в політичних колах і з боку офіційного Вашингтона навіть зажадали пояснень. Я хочу звернути увагу на те, в чому оратор не сумнівався і тим самим вкладав в підсвідомість своїх слухачів: Україна є країною-клієнтом, вона не є самостійним суб'єктом на міжнародній арені. Сама ця установка підштовхує країни-суб'єкти, включаючи США, до того, щоб вирішити проблеми України замість України.
Тому мені видається, що слова Президента Обами про Україну як «країну-клієнта» Росії підживлюють ідеологему, про яку йшлося вище, і нав'язують українцям і росіянам неправильну модель стосунків.
Те, що Україна є незалежним суб'єктом міжнародної політики, – доконаний факт. Упевнений, що в інтересах і США, і Росії перешкоджати дестабілізації ситуації в Європі, пов'язаної зі спробами зменшити цю самостійність. Саме тому закликаю сторони відмовитися від риторики, що дестабілізує ситуацію .
Для того, щоб знизити напруженість в Україні, мінімізувати конфлікт і вирвати у зацікавлених сторін аргументи на користь сепаратизму, необхідно врахувати весь клубок протиріч і проблем, які накопичилися на Донбасі. Я маю на увазі і зовнішні, і внутрішні чинники. Вважаю, що, аналізуючи ситуацію всередині України, необхідно отримувати інформацію з перших рук, в тому числі з досліджень, які протягом низки років ведуть вчені в Донбасі і Києві.
Корекція ідеологічних дискурсів, визнання політичної суб'єктності України дозволять змінити ставлення людей поза і всередині моєї країни до її основних проблем і стануть першим кроком на шляху до підйому її економіки і культури».