Головна » Блоги » Дві трагедії України

Дві трагедії України

20.05.2017
7536

За останні три роки Україна пройшла через дві трагедії: першою була криза 2014 року, за яким слідувала анексія Криму Росією і фактичний поділ України між проросійською більшістю в східній частині країни і прозахідною в центрально-західній її частині. Схід країни економічно деградує і багатьма бойкотується, її захід теж ще далекий від процвітання. Друга трагедія полягає в тому, що в світі слабшає інтерес до ситуації в Україні.

Я пам'ятаю бесіди з державними діячами з деяких країн Євросоюзу і США в 2014-2015 роках - тоді, коли основним питанням порядку денного була Україна. Я хотів підняти своє звичайне питання: неіснуючий мирний процес між Ізраїлем і Палестиною, але зрозумів, що це не на часі: світ був більше стурбований наслідками української кризи для інших держав, тим, що може продовжитися насильство, відновитися «холодна війна» і що анексія Криму стане жахливим прецедентом. Тепер, через якийсь час, питання про Україну стало менш гострим.

НАТО під американським керівництвом не поспішає втручатися, щоб допомогти державі, яка не є членом НАТО. Адміністрація Трампа, швидше за все, ставитиметься до питання про Крим так само, як вона ставиться до окупованих Ізраїлем територій (вважаючи, що ізраїльські поселення на цих територіях не «сприяють» світу, але не роблячи чого проти цього явища). Невеликий рівень насильства допускатиметься, певна допомога буде, як і раніше, надаватися українському уряду, можна навіть розраховувати на сприяння для відновлення правової системи, але статус-кво буде мати переважне значення.

Цілком імовірною видається угода, в якій Росії буде дозволено продовжувати домінувати в Криму і на сході України в обмін на припинення підтримки президента Сирії Башара Асада. Майбутнє членство України в ЄС не розглядається не тільки тому, що Україна все ще далека від виконання мінімальних вимог для членства в цьому клубі, але ще й тому, що Путін вважатиме такий крок, як сприяння вступу України до НАТО, і ні за що на таке не погодиться. Мінські угоди не будуть реалізовані, східні області не отримають широку автономію через те, що парламентська більшість проти цього.

Попередні спроби прийняти таке рішення закінчилися нічим, і немає ніяких ознак того, що такі спроби завершаться інакше. Статус-кво - це погано, але всі інші варіанти можуть бути набагато ризикованішими.

На цьому тлі виникає питання: чи є сьогодні в Україні політики, здатні серйозно обговорювати майбутнє своєї країни? Якщо виходити з досвіду арабо-ізраїльських (запізнілих) угод – ніхто не зміг би виконати цю роботу за нас.

Ви знаєте свої проблеми, знаєте рішення, пам'ятайте історію, ви знаєте всі нюанси, і справа порятунку вашої країни у ваших руках.

Читайте також:

Війна закінчиться?

Утома від війни або перезавантаження?

 
Дивитись всі блоги