У народі кажуть: «готуй сани літом, а воза зимою». Наші політичні партії, «відпрацювавши» місцеві та парламентські вибори, знову починають «виборчий процес». Політичні баталії – в прямому та переносному значенні – заволоділи всією політичною ареною.
Якби вибори до парламенту України відбувалися найближчими днями, то ми отримали б наступний результат. Згідно з даними опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», за «Блок Петра Порошенка «Солідарність» проголосували б 16,5% громадян України, «Батьківщину» – 12,3%, «Опозиційний блок» – 12,2%, «Самопоміч» – 12,2%, Радикальну партію – 7,9%, «Свободу» – 7,8% і «УКРОП» – 5,1%.
Також значні шанси на подолання п'ятивідсоткового бар'єру має «Громадянська позиція» (4,1%), «Відродження» (3,6%), «Наш край» (3,0%). За КПУ проголосували б 2,7% опитаних, 2,3% – «Правий сектор», 2,1% – «Сильну Україну». 8,2% респондентів обрали б іншу партію.
Лідером електоральних симпатій на Заході країни є «БПП «Солідарність» (другою йде «Батьківщина», третю сходинку ділять «Самопоміч» та «Свобода»); в Центрі також лідирує «БПП «Солідарність» (друга – «Батьківщина», треті – «Свобода» й Радикальна партія); на Півночі першість зберігає теж «БПП «Солідарність» (друге місце має «Батьківщина», третє – «Самопоміч»). На Півдні, Сході та Донбасі лідирує «Опозиційний блок» (друге сходинка у «БПП «Солідарність», третя у «Батьківщини» (Південь), «Відродження» (Схід) і «Самопомочі» (Донбас).
Важливо, що на Півдні країни і на Донбасі зосереджена найбільша кількість тих, хто не брав би участі у виборах або не визначились з вибором (48 і 55% відповідно). Це лише окремо підтверджує направленість дій провладних партій та опозиції в сторону віртуального популізму, про який йтиметься далі.
Опитування проводилося з 1 по 10 грудня 2015 р. серед населення України від 18 років і старше. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонам і типом поселення. Вибіркова сукупність: 3000 респондентів. Помилка репрезентативності дослідження: не більш як 1,8 відсотка.
Використання під час розгорнутих політичних баталій примітивних соціальних рецептів та зростання популістських настроїв у суспільстві свідчать про зниження рівня громадянської свідомості, і, відповідно, збільшення маніпулятивних впливів на свідомість суспільства. Будуються віртуальні реальності, в яких є «добро» і «зло», «важливі проблеми, які будуть вирішені» тощо. Політикам у владі інстинкти завжди підказують, як придобрити електорат, на яких стереотипах можна зіграти і які психологічні механізми використати. Вони намагаються переконати, що соціальні проблеми мають прості рішення, – в реальності ж такого a priori не може бути, тим паче – під час кризи.
Ця ситуація позбавляє політичні партії України відповідальності перед громадянами, що перетворює вибори на змагання популістів на кшталт «ігор патріотів» або «клубу веселих та кмітливих». Адже це просто театр, і жодної відповідальності за сценарій, що розігрується, актори не несуть…
Популізм є складовою виборчої стратегії політичних партій та блоків, у яких відсутні чіткі ідеологічні пріоритети. Популізму притаманна ідеологічна простота, можна навіть сказати, примітивізм, що позбавляє його «бажання» стати засадою для виникнення інституціоналізованих партій.
Гарна новина полягає в тому, що популізм як політичне явище виникає в країнах, де мають місце демократичні інститути (загальне виборче право, рівноправність громадян) і де суспільство як спільнота виборців виступає учасником політичного процесу. Тільки тоді апеляція до суспільних настроїв, спроби підлаштуватися під стереотипи масової свідомості можуть стати дієвим засобом завоювання влади. Тобто, Україна в цьому – не Росія. І здобутки української демократії породжують таких «монстрів».
Однак є й погана новина: політичний популізм в Україні зайшов надто далеко. Він вийшов на рівень маніпулятивних впливів, і ключовими поняттями в цьому процесі є віртуальні інтереси народу та маніпуляція ними.
Для таких віртуальних технологій потрібна одна умова – народ має бути, як мінімум, нагодований. Зараз бідність в Україні досягла таких розмірів, що понад половина людей не можуть собі дозволити харчуватися відповідно до своїх смаків, а біля чверті – голодують в прямому сенсі цього слова. Звичайно, Україна – це не Африка, і прогодувати себе та сім’ю цілком можливо, наприклад у селі, але цього цілком недостатньо для погляду в майбутнє навіть в короткостроковій перспективі.
Якщо країна під вітрилами віртуального популізму піде у віртуальний простір, то ми дуже скоро прокинемося в іншій державі, з іншими прапорами і символами. І державна мова в нас буде не українська, і навіть не російська…