Декілька останніх тижнів увага аналітиків, які відстежують розвиток ситуації навколо східноукраїнського конфлікту, була прикута до проблеми блокади ОРДЛО. Ймовірно, саме тому з поля зору широкої громадськості випало дуже симптоматичне інтерв'ю президента російського Інституту національної стратегії, політичного філософа й публіциста Михайла Ремезова, в якому чітко прозвучала тема дедлайну.
Англійське слово «deadline», неодноразово сказане кореспондентом і навіть винесене в підзаголовок фрагмента даного інтерв'ю, дослівно перекладається як «лінія смерті». Сьогодні воно широко використовується в бізнес-лексиконі та означає крайній термін виконання будь-якої задачі або завершення проекту. Стосовно Донбасу слово «дедлайн» означає, що у Росії існують якісь часові обмеження для вирішення конфлікту. Така постановка питання істотно відрізняється від того, що раніше звучало з вуст російських посадових осіб.
Нещодавно, 13 лютого 2017 року голова російського МЗС Сергій Лавров, виступаючи на одному з федеральних телеканалів, заявив, що якщо «Захід не готовий прийняти російські пропозиції, то Москва готова почекати ще декілька років», доки той продовжить свій «забіг по граблях ». Інакше кажучи, Кремль демонстрував свою безкарність (за Крим), невразливість (з приводу санкцій) і непричетність (до українських справ), мовляв, «час працює на нас», Росія може чекати як завгодно довго, і ситуація навколо Донбасу її анітрохи не лімітує .
Однак не минуло й місяця, як Михайло Ремезов визнає, що «тягар витрат є дуже великим, і він лягає на плечі Росії». ОРДЛО вдає із себе ніким не визнану «сіру зону», куди «неминуче витікають російські гроші, просто тому, що сьогодні нікому більше нести відповідальність за соціальну сферу цього регіону. Ця відповідальність реалізується зараз за мінімальними стандартами. Але навіть у такому варіанті це великі непрозорі і в підсумку «корупцієємні» витрати. При тривалій грі в такому режимі наші витрати на підтримку непридатного статус-кво будуть більшими, аніж витрати на відновлення ... ». У зв'язку з цим Ремезов порушує питання про те, а чи не дешевше Росії відкрито втрутитися і навести на фактично окупованих територіях лад, визнати їх, зважитися на інвестиції, офіційно розмістити там військовий контингент для захисту цих інвестицій - «чим миритися з великими регулярними важкоконтрольованими і абсолютно непрозорими витратами»?
На його думку, якщо раніше Росію обмежувало небажання порушувати Мінські домовленості, то тепер, коли Україна сама дезавуювала угоди і влаштувала блокаду, ці обмеження знятіо «... На початку 2017 року вже очевидно, що заморожений на Донбасі «довгий» конфлікт для Росії швидше невигідний і створює більше проблем, аніж рішучість вирішити даний конфлікт на тих чи інших умовах. До швидкого вирішення конфлікту Росію підштовхує те, що ДНР і ЛНР в існуючому вигляді не мають достатнього запасу міцності».
Що стоїть за подібними висловлюваннями? Чи слід їх приймати за дійсні зміни в російській стратегії на Донбасі, чи це чергове «зондування» громадської думки, очікування реакції публіки? Зрозуміло, робити якісь певні висновки, а тим більше – приймати на їх основі конкретні рішення, зарано, і завжди можна послатися на те, що це інтерв'ю є – всього лише позиція приватної особи. Однак за кожною такою позицією криється певний умонастрій. І ми бачимо, що в Росії не менше, аніж в Україні, накопичується втома від війни, зріє бажання завершити конфлікт і вийти з утвореного глухого кута.
Звісно ж, що в найближчому майбутньому подібні умонастрої стануть пріоритетними і разом з блокадою ОРДЛО з боку України цілком можуть викликати до життя більш рішучі дії Кремля щодо визнання не тільки документів, але й самих самопроголошених республік на Донбасі. Ймовірно, що якісь часові обмеження все ж таки є. І підтвердження цього ми, найшвидше, отримаємо в найближчому майбутньому.
Читайте також:
На реформи залишилось мало часу
Примирення без сторін примирення: Україна в тренді глобальної політики