Що німцям Україна? Що вони Україні?..
В Берліні від Дитячого фонду,який, власне,є організатором нашої навчально-інформаційної поїздки,нас зустрічав Богдан Андрощук. Він українець, але в Німеччині закінчив університет імені Гумбольдта і влаштувався на роботу. Так сталося, що Дитячий фонд одним з об`єктів допомоги обрав Україну і Богдан з радістю почав готуватися до зустрічі із земляками. Розповідає: "Коли почався Майдан в Києві, ми вийшли на Майдан в Берліні. Україна одразу стала темою №1 в Європі. Вихідці з України долучались до берлінського Майдану і стало зрозумілим, що наших тут багато і нам всім потрібна інформація про те, що коїться в Києві".
Під час спільної вечері з представниками української діаспори в Берліні зрозуміли: допомога забутій деким Батьківщині активізувалась саме під час Майдану. Почали перекладати новини з української на німецьку у Фейсбуці, допомагати дітям із зони АТО, проводити ярмарки української продукції тощо. Раніше українська діаспора намагалась не згадувати про своє радянське минуле, тепер належати до нації, яка виборює свободу ціною сотен людських життів, стало престижним. Дехто з нашої групи вважав патріотизм німецької діаспори несправжнім, бо Майдан у Берліні – це хобі, можливість побачити земляків, згадати дитинство, а Майдан в Україні – щоденна реальність, коли гинуть друзі, а волонтери возять на передову речі. Отже лишатись в Україні попри всі негаразди, боротися, не складати руки – це і є патріотизм.
- Якщо хтось з української діаспори справді любить Україну, то нехай повертається на історичну Батьківщину. А промовляти з ситого Берліну про любов і підтримку неньки – це дешеві понти. Де ви були, шановні, коли ми збирали гроші на дітей-інвалідів, на відбудову домівок постраждалим від повені, сім’ям загиблих шахтарів? Приводів допомагати завжди було безліч, - палко говорила дівчина з нашої групи. Доля правди, на мою думку, в цих словах є, але берлінські активісти, з якими в нас спільна країна походження, роблять те, що в їхніх сила, а якби кожен українець в Україні робив те саме, то, можливо, стороння допомога нам і не знадобилась би...
Виявилося, що в Берліні існує такий клуб, до якого входять люди, що цікавляться Україною. Хтось планує розпочати у нас бізнес, в когось бабуся з Білої Церкви, хтось пише наукову роботу про нашу економіку – причин, щоб приєднатись до клубу безліч. На одне засідання потрапила і наша група. Німці сиділи за окремим столиком, ми - поруч. Один із членів клубу, відомий у своєму колі економіст, зачитав доповідь про те, чому Україна ще тримається на плаву. Якщо коротко передати суть його промови, то, звісно, справи кепські, але «доходи держави за останній рік зросли на 40%... Середня зарплатня на рік складає 25000 доларів… Тож шанси вибратись з кризи є, треба тільки неуклінно слідувати курсу, який визначений в асоціації з ЄС». Ми тільки-но набрали повітря, щоб спростувати дещо зі сказаного, як німці почали сипати запитаннями до…доповідача. Тобто спитати, як воно є в людей, які щойно з України приїхали, члени клубу на меті не мали, їх цікавив їхній доповідач і його «дослідження». Стало зрозумілим, що і Україна, і стан справ у ній – це така окрема зона в уяві німців, яка нічого спільного з реальністю не має, більше того, чути кілька думок з цього приводу, порівнювати – це теж не їхня робота. Коли нам надали слово і кожен з активістів нашої групи розповів про те, чим він займається в Україні, то в німців не було запитань окрім одного: «А що там у вас в Мукачевому? Чим закінчилися "розборки" між бандами?». Активістка з Мукачева відповіла, що особливих успіхів у цій справі, як відомо, нема, мером Мукачева став син Балоги, але він - прогресивна молода людина, і на нього мешканці покладають великі надії. На що автор питання хитро посміхнувся, мовляв, от бачите, нічого у вас не виходить змінити самостійно.
До речі, за словами активістів, які були в Берліні минулого року, розмови про допомогу військовим, які знаходяться в зоні АТО, в Німеччині не дуже сприймались, м’яко кажучи. По-перше, Німеччина за мир, тому допомога військовим - це підтримка конфлікту. По-друге, німці так багато воювали, що тепер стали знатними пацифістами і вважають, що втручання в збройні конфлікти може тільки цей конфлікт розігріти. Ну і, по-третє, допомагати треба переселенцям, бо це мирні мешканці, які постраждали внаслідок війни. Зараз дещо в свідомості німців змінилося, звісно, лишилися ті, хто вважає допомогу військовим праворадикалізмом, але більшає кількість тих, хто розуміє, що «русский мир» може зупинити лише добре озброєна армія.
Чи буде в Берліні "Український дім"?
В Фонді імені Гайнріха Белля ми зустрілися з депутатом Бундестагу від "Партії зелених" Марілуізе Бек та представником ГО «Партнери Східної Європи» Віолою фон Крамон. Головною темою бесіди стали питання історичної провини Німеччини.
У Німеччині після подій першої половини XX ст. політичний фон склався таким чином, що діяльність уряду відповідає підсвідомому бажанню німців виправити наслідки німецької агресії проти СРСР. Однак і на цьому шляху бувають «викривлення», адже СРСР здебільшого асоціюється з Росією, а питання відповідальності щодо, приміром, України чи Білорусі часто нівелюються. Тому, за словами німецької сторони, нині дуже важливо «відкрити» для співвітчизників Україну, «відкрити» інші сторінки історії.
Співрозмовники наголосили: через згадану підсвідому вину пропаганда РФ у Німеччині є досить успішною. Це призводить до присутності в інформаційному просторі тверджень, що в Україні проблема з націонал-фашистами, а не колабораціоністами. У ФРН є бажання знову мати дружні стосунки з РФ, а цьому заважає бажання України вступити в НАТО. В Європейському Союзі немає чіткої стратегії щодо однозначного ставлення до РФ, на відміну від США, що заповнює стратегічний вакуум та змагається з російською пропагандою.
На думку політиків, дуже важливо працювати з німецьким суспільством, давати йому інформацію про Україну, актуальні події в нашій державі. Гарною можливістю для цього міг би стати «Український дім» в Німеччині – майданчик для проведення заходів, присвячених Україні. Його створення допомогло б подолати критичне ставлення до України, яке панує в німецькому політикумі. Для міжнародної спільноти ми маємо створювати сучасний образ нашої країни, який будуватиметься не лише на використанні вишиванок та твердженні про житницю Європи.
Представниці німецького політикуму висловили думку про те, що в сучасному українському уряді допускають помилку, намагаючись побудувати націю за допомогою старих образів з історії, які є двозначними (наприклад, образу Степана Бандери). Це небезпечно, адже стосовно інших країн, зокрема Польщі, це є зневагою. Історична ліберальна єдність має формуватися за іншим принципом. Діалог щодо проблемних тем обов’язково повинен відбуватися на міжнародному рівні, приміром між Росією, Німеччиною, Україною.
Мабуть, однією з найцікавіших виявилась зустріч з представником дипломатичного корпусу Посольства України в ФРН, радником-посланником Олегом Мірусом.
Пан Мірус наголосив, що нині Німеччина проявляє до України активний інтерес: - Для пані Меркель стало справою честі довести до логічного завершення розпочаті в Мінську заходи з деескалації конфлікту.
Весь дипломатичний корпус нашого посольства завжди намагався якось «звести» Президента України і канцлера Германії. Але, наприклад, повз Ющенка пані Меркель проходила в аеропорту: потискання руки Віктору Андрійовичу вона не те щоб уникала, а не вважала за потрібне. Тепер все змінилося, нинішній президент України Петро Порошенко зустрічався з канцлером Германії частіше, ніж будь-який його попередник. На думку радника, зараз Україна має реальний шанс покращити економічну сферу за рахунок німецького бізнесу.
- Свого часу в Словаччині була така ж складна ситуація, як і в Україні. Словаки продали свій танковий завод німецькому Volkswagen і справи в країні стрімко пішли вгору, бо якщо великий бізнес Німеччини кудись заходить, він починає переорієнтовувати на свої стандарти і сам завод, і все довкола нього. В Україні поки що нема німецького бізнесу. На початку 90-х німці хотіли купити «Авто ЗАЗ», але тоді ми не могли скласти йому ціни. Зараз - він не вартий нічого. Німці тепер хочуть купити «Укртелеком», але щось мені підказує, що держава цього не дозволить, - зітхає Олег Мірус.
У Росії німецькі бізнесмени через санкції «заморозили» 300 мільйонів євро. Це та ціна, яку Німеччина сплачує за підтримку України. І це вже немало. Це шалений для німецьких бізнесменів крок назустріч. В Україні нема нафти, нема в такій кількості корисних копалин, як в Росії, тож німецький бізнес може «клюнути» тільки на наші держпідприємства.
Посольство України в ФРН намагається допомогти лікуванням наших вояків, які поранені в АТО, збором кевларових касок, які «майже всі, що були в Німеччині, поїхали в Україну».
- Ми думаємо про те, щоб надати Україні сучасне медичне обладнання та навчити українських лікарів ним користуватись. Тоді буде з цього зиск, бо окремі врятовані життя тут, у Німеччині, це занадто мало – медиків треба готувати в Україні для українців, - наголосив Мірус.
Стосовно ж санкцій щодо РФ, то пан Олег відзначив, що вони почнуть діяти ефективно лише через 5-10 років. Однак, існують також «моральні санкції». Вони виявляються в тому, як росіян сприймають закордоном. Росія асоціюється з чимось «непередбачуваним, ненадійним, непевним». Діти в Німеччині змалечку знають, що Усама Бен ладен, Сталін – це погані люди. Тепер до цього переліку приєднався і Путін. І це найглибший стереотип, який через двадцять років не лишить Росії жодних шансів на дружбу з Європою.
- Вже навіть проросійськи налаштовані німці згодилися, що Путін перетнув межу. Це сталося не тоді, коли Крим наповнили «зелені чоловічки», а коли кримські татари заговорили про утиски. Бо політика - політикою, а притісняти людину, народ – це вже занадто для німців, для яких Декларація прав людини – це святе письмо.
Насамкінець Олег Мірус відзначив, що в Німеччині існує проблема з висвітленням подій в Україні. Центральні офіси поважних ЗМІ здебільшого розташовані в Москві. Це не завжди дозволяє передати реальну та об’єктивну картину подій. Українці не знають іноземних мов, українські ЗМІ рідко мають навіть англомовну версію, тому за рахунок кількості інформації, що перекладається російськими інформагентствами на німецьку чи англійську, цю війну поки що виграє Росія.
Анна СКОРОСПЄЛОВА, Ксенія ГУРЖИ