Основними медіа-приводами, що інтенсивно обговорювалися останніми днями, є, по-перше, результати голосування на місцевих виборах, по-друге, затримання СБУ лідера партії «Укроп», колишнього заступника губернатора Дніпропетровщини, кандидата на посаду мера Київа Генадія Корбана. Обидва приводи значно актуалізують тенденцію українського соціально-політичного життя, що характеризується як (анти)олігархічна.
Загальновідомо, що український конфлікт 2013/15 років має декілька вимірів. Зокрема, Валерій Пекар називає серед них боротьбу Київа проти ДНР/ЛНР (антисепаратизм); України – проти Росії (за незалежність); України проти радянського минулого (війна систем); США – проти Росії («холодна війна») тощо. Є виміри, які грають провідну роль (антитоталітарний, цивілізаційний, геополітичний), інші аспекти (мовний, етнічний, конфесійний) мають значно менший вплив і задіяні переважно у формі мобілізаційно-пропагандистських гасел.
Інтерпретація конфлікту в Україні як боротьби олігархічних кланів між собою (чи боротьби громадянського суспільства проти олігархату як такого), скажімо прямо, була не дуже популярною. Можливо, не в останню чергу це було обумовлено усвідомленням факту, що одне з олігархічних угруповань елементарно використало громадянське суспільство для відсторонення від влади іншого олігархічного угруповання. Сьогодні остаточно зрозуміло, що жодному з Майданів не вдалося принципово вирішити проблему свавілля олігархів в Україні.
Створилася ситуація, коли некоронованими королями цілих регіонів ми маємо осіб, що очолюють вищі ступені рейтингів найбагатіших осіб України. У кожного з них – власна імперія з економікою, кишеньковими засобами масової інформації, приватними арміями. Спроби держави у кризові часи знайти в олігархах опору, прогнозовано призвели або до розчарування в їхніх можливостях (як з С.О. Тарутою), або до такого їх підсилення, коли вони відверто починають конкурувати з державою (як з І.В. Коломойським), підмінювати її функції та нехтувати законами. В результаті держава, як за часи феодальної роздробленості, складається з «України Ахметова», «України Коломойського», «України Порошенка». І результати останніх виборів лише підкріплюють цю тезу.
На думку одного з провідних дослідників українського олігархату В. Глазунова, в процесі Майдана кожне з олігархічних угруповань апелювало до різних суб’єктів геополітичного рівня (Росія чи Захід), розраховуючи на додаткову ресурсну підтримку для ведення внутрішньосистемної боротьби. У цьому сенсі збройний конфлікт на Донбасі багато в чому є результатом такої апеляції олігархів до зовнішніх ресурсних джерел у вигляді головних суб’єктів світової політики. Як висловилась Ніна Матвієнко, «сьогодні в зоні АТО йде боротьба не за Україну – це кланова боротьба Ахметова, Порошенко, Коломойського та інших, що захищають свій бізнес кров’ю наших хлопців».
Затримання Г. Корбана запускає ланцюгову реакцію з непередбаченим фіналом, коли президент як гарант Конституції посилає месідж – терпіти беззаконня і свавілля далі не можна. Водночас, як олігарх він вимушений грати за правилами, що встановлені у цьому напівкримінальному бізнес-середовищі, і тому суто правові методи вирішення проблеми можуть не спрацювати. Мало хто вірить, що «справа Корбана» реально дійде до вирока суда.
Проте війна президента-олігарха проти олігархів з конкуруючих кланів оголошена. Найближчим часом слід прогнозувати підвищення політичної активності та загострення внутрішнього протистояння між представниками основних олігархічних угруповань, у зв’язку з чим проблема врегулювання конфлікту на Донбасі відійде на друге місце.