В умовах політичної конкуренції, яка знову загострилася останнім часом, соціальні позиції, що займають члени українського соціуму стосовно тієї чи іншої проблеми, події, явища, процесу все більше наповнюються суб’єктивним змістом, обумовленим інформаційними тисками, неформальними повсякденними практиками, соціальними ризиками і т. ін., тобто тим, що характеризує стан суспільних невизначеностей та посилює поляризацію, конфліктогенність, соціальну недовіру між різними соціальними групами. Загальновідомо, що реакція соціальних суб’єктів, які знаходяться у ситуації суспільних невизначеностей, може бути різноманітною й проявлятися як тривожність, розгубленість, агресія, інтегрованість тощо. Тим більше, що причини суспільних невизначеностей можуть бути різними – війна, політична криза, реформи, переїзд до іншої країни, перехід до іншої організації і т. ін., але, у будь-якому випадку, така ситуація викликає відчуття тривоги та дезорієнтації.
Проте у нашій реальності суспільні невизначеності відчуваються вже як неминучий та природний стан. Хоча стан вітчизняної суспільної невизначеності провокується постійними ризиками, основний зміст яких полягає у одночасно існуючих протилежних тенденціях розвитку, настає момент, коли соціальні суб’єкти (тобто ми з вами) вже не знають, яка з тенденцій є провідною. Зрозуміло, що орієнтуватися у такому соціальному просторі дуже складно. У дискурсі сучасності заслуговує на увагу й теза про те, що у відповідь на підвищену соціальну невизначеність, складність та різноманітність соціальної реальності соціальні суб’єкти диференціюються на тих, хто готовий сприймати складні соціальні речі, й тих, хто намагається спростити реальність. Значною мірою це пов’язано з неточністю (недостовірністю / ненадійністю) наших знань про умови та процеси, які відбуваються у соціальній спільноті та зовнішньому середовищі, з імовірнісним характером виникнення небажаних подій.
Соціальні очікування проявляються переважно тоді, коли для соціальних суб’єктів актуалізуються питання про можливі виходи з ситуації соціальних невизначеностей. Іншими словами, з диференціацією очікувань соціальних спільнот щодо власних дій та власних висновків про дії інших соціальних груп щодо певних суспільних перетворень. І настає найцікавіше – соціальні очікування починають справляти значний вплив на паттерни взаємодії у соціумі, який можна спрогнозувати за певним алгоритмом (такий собі step by step).
Крок 1 – визначаємо можливі стратегії реалізації соціальних очікувань. Пасивна стратегія реалізації соціальних очікувань полягає у ненав’язливому спостереженні за реакціями інших соціальних груп на відстані. Активна стратегія – звертання до третьої сторони за інформацією з оцінки реакцій інших соціальних груп на суспільні перетворення. Причому є розуміння, що третя сторона надасть певною мірою упереджену оцінку, але більшість упевнена у власній здатності відфільтровувати упередженість та «витягувати» цінну інформацію. Інтерактивна стратегія – безпосередня соціальна взаємодія, своєрідний соціальний зондаж спрямованості соціальних очікувань інших соціальних суб’єктів і, виходячи з цього, прогнозування тенденцій суспільних наслідків для соціуму в цілому.
Крок 2 – класифікуємо соціальні очікування за змістовним контентом – побажання, попередження чи прогноз майбутніх дій. Це надасть розуміння того, що вкладають представники різних соціальних спільнот у поняття «соціальні очікування» (це те, що бажано щоб здійснилося або прогноз того, що може здійснитися, або потенційні реакції на зміни у суспільстві).
Крок 3 – типізуємо соціальні групи за практиками формування соціальних очікувань. Адже одні соціальні групи можуть бути нейтральними до процесів, що відбуваються у суспільстві, якщо їх соціальні очікування позитивно корелюють з соціальними очікуваннями інших, або вони можуть не хвилюватися про результати. Інші – знаходити баланс між власними очікуваннями та соціальним результатом, тобто роблять свій вибір між соціальним результатом, який може бути певним чином несправедливим по відношенню до цих соціальних груп, але й не ризикованим для більшості членів соціуму. Треті – спрямовують соціальні очікування на уникнення безпечного, але «невигідного» соціального результату для розвитку суспільства. І як результат, це дає можливість зрозуміти об’єктивні закономірності формування соціальних очікувань як відображення певних соціальних тенденцій. Що з цим робити далі? На нашу думку, диференціювати соціальні очікування. Тут варто звертати увагу на наступні індикатори: соціальна зрілість спільноти (її соціальна активність, соціальний інтерес до подій у суспільстві, система переконань); максимізація власної корисності для соціуму, яка породжує соціальний тиск на очікування інших соціальних груп; суспільні практики соціальної групи по відношенню до інших соціальних суб’єктів, які можуть проявлятися у різних варіаціях, наприклад, як очікування майбутньої ефективної взаємодії або як утилітарне ставлення («у них є те, що нам потрібно» або «вони можуть дати те, що нам потрібно») чи як намагання «розгледіти» суспільну загрозу («вони поводяться неправильно, аномально, дивно…») тощо; усвідомлення того, що відбувається, як спосіб, яким члени соціальної групи можуть послабити або знизити для себе «градус» суспільних невизначеностей; домінуючі канали отримання інформації, адже для певних соціальних спільнот індивідуалізовані форми споживання інформації поступово витісняють традиційні засоби взаємодії зі ЗМІ, що вимагає від різних груп населення сформовані на достатньо високому рівні навички й вміння самоорганізації, саморегулювання, прийняття рішень та пошуку компромісів у сучасному соціумі.
Зрозуміло, що соціальні очікування в період суспільних невизначеностей мають як раціональний, так і емоційний компонент, тому «палітра» змінних обов’язково має розширюватись. До речі, розмір соціальної групи також може бути важливим чинником, який визначає масштабність соціальних очікувань й перетворює соціальні очікування певних соціальних спільнот у домінуючи на загальнонаціональному рівні.
Отже, до чого це я? Сприймаючи черговий «рецепт» з покращення нашого з вами життя, доцільно враховувати соціальні очікування тих, хто відкриває нам «нові» перспективи, спробувати визначити та спрогнозувати реакції різних соціальних суб’єктів на ці зміни. Настрій це, безумовно, не покращить, але сприятиме кращому розумінню природи соціальних розколів у сучасному українському соціумі та можливі шляхи підвищення його соціальної визначеності.
Читайте також:
Спіраль мовчання: чи можна довіряти нинішній «громадській думці»?