Кінець 2015 року запам’ятався тим, що українцям запропонували в сфері науки й освіти наступний оптимальний варіант: Прем’єр-міністр вміє говорити англійською, решті теж непогано було б її вчити, а потім читати, що розумні люди нею написали. Про те, щоб писати самим, проводити дослідження і дарувати світові нові наукові відкриття, наразі слід забувати. Хіба що, може поталанити вченим, які працюють на військову індустрію. Утім, хотілося б нагадати, що триста років тому нормальною була ситуація, коли українські високопосадовці знали до восьми іноземних мов, а рівень грамотності нашого населення дивував європейських мандрівників. А ще до того були часи, коли Острозька Біблія була видрукована за тридцять років до загальновідомої Біблії короля Якова. Але сьогодні хотілося б сказати про часи ще більш віддалені від нас, хоча не менш важливі для нашої історії.
В одному з попередніх блогів я згадував про Кирила Лукаріса, який, за деякими версіями, вчився у видатного астронома Галілео Галілея. Утім, Кирило не був українцем за походженням, і тільки викладав на території нинішньої України протягом певного часу. Натомість Юрій Котермак з Дрогобича, про якого піде мова сьогодні, завжди наголошував на своєму русинському корінні. А його зв’язок із іншим європейським астрономом — Миколаєм Коперніком — полягає в тому, що коли Копернік навчався в Краківській академії, Юрій Дрогобич там викладав.
Юрій Котермак Дрогобич (1450-1494) — типовий представник гуманістичної доби раннього Відродження. Він не мав такої слави як Леонардо чи Колумб, але важливим є якраз те, що для людини кінця XV століття було цілком нормально в переліку ректорів Болонського університету побачити ім’я русина. Зрештою, людиною Юрій був таки непересічною, про що свідчить хоча б те, що він за 12 років навчання спочатку в Краківському, а потім у Болонському університетах спромігся отримати ступені доктора філософії та доктора медицини, пробути рік ректором Болонського університету (для українського читача це дивно, але нормальною практикою західних університетів ще в ХХ столітті було щорічне обрання нового ректора, що сприяло постійному оновленню життя в них). Юрій Дрогобич став першим українцем, твір якого було надруковано в типографії, був обізнаний із античними та арабськими авторами та достатньо відомий серед європейських науковців свого часу, зокрема, один з його текстів переписав від руки для своєї колекції відомий тогочасний вчений Гартман Шедель.
Історія Юрія Дрогобича до певної міри відома українцям завдяки радянським дослідженням Я. Ісаєвича та інших вченим. Великою проблемою вітчизняної науки є те, що наклад книжок, які видаються сьогодні в Україні, не можна співвіднести з тими накладами, які існували в СРСР, а отже ми продовжуємо міряти історію України за радянськими підручниками. Про це свідчить, наприклад, конкурс «100 великих українців», де серед переможців ви не знайдете ні Юрія Дрогобича, ні Пауля Целана, ні Ізраеля бен Еліезера, а натомість маємо Богдана Хмельницького, Григорія Сковороду, Тараса Шевченка…Не хочу сказати, що вони менш цінні для нашої історії, але вони не вичерпують її. Для того, щоб побачити повну картину української культури, необхідно зрозуміти її палітру, побачити її вмонтованість у світову культуру та не намагатися вивести світогляд ідеального українця з шевченківського «Заповіту».