Головна » Блоги » Символи – це нова нафта

Символи – це нова нафта

25.05.2021
9158

Події останніх днів навколо Білорусі остаточно розставили крапки над і в питанні щодо предмету сучасної політики. Коли уряд держави готовий увійти в конфронтацію з переважною більшістю сусідів, аби змусити замовкнути одного блогера, стає кричуще зрозуміло, що предмет політики – не ресурси й не логістика (саме свій статус хабу Білорусь віддала останніми діями), а символ. І попри ритуальні заяви публічних спікерів – не Мінськ першим поставив максимальну ставку на боротьбу в символічній площині, цей тренд можна простежити в світовій політиці протягом останніх років усе частіше.

Одним з піонерів боротьби в сфері символів була й залишається Туреччина. Яскравим епізодом політики в цьому вимірі став початок військової операції в Сирії у 2016 році – тоді Туреччина ввійшла на територію сусідньої країни точно в день 500-річчя попередньої видатної битви в тому ж регіоні – біля міста Дабік. Перемога під Дабіком, з точки зору співвідношення витрачених часових і військових ресурсів (битва за невеличке місто проти ІДІЛ тривала кілька місяців) не може бути названа блискучою. Але символічно вона окреслила дві надважливі траєкторії: по-перше, було знищено надії «Ісламської держави» на космічну битву Добра і Зла та на прийдешню перемогу «Халіфату», що стало точкою відліку остаточного занепаду джигадистського руху; по-друге, битва вчергове підтвердила прагнення Туреччини стати регіональним гравцем і відновити якщо не територіальні, то змістовні претензії часів Османської імперії.

З того часу значна частина зовнішньої політики Туреччини будується на символічних датах і локаціях. Приміром, наступна велика операція турецьких збройних сил у Сирії почалася 20 січня 2018 року – в день чергової річниці першої турецької Конституції. Остання потужна символічна акція турецької сторони – укладання договору про військове співробітництво з Польщею в стамбульському районі Полонезкьой, який було засновано польсько-українським військовим діячем на службі в Османської імперії Михайлом Чайковським. Турецька влада використовує символи так само ефективно й у внутрішній політиці, чому прикладом стало гучне повернення статусу мечеті Айя-Софії. Вправна робота з символами допомагає утримувати відносно високий рейтинг правлячої партії навіть за умови економічного спаду останніх років.

Чинна українська влада так само активно використовує історичні символи для міжнародної політики. Приміром, організація спільного заходу за участю українського, польського, литовського, латвійського та естонського президентів на честь 230-річчя Конституції Речі Посполитої дозволило включити Україну в східноєвропейський простір, який попередні уряди далеко не завжди враховували під час розбудови зовнішньої політики. Під час цього заходу було активізовано процес підписання двосторонніх угод про сприяння цих чотирьох держав у разі подання Україною заявки на членство в ЄС. Також віднайдення цього об’єднуючого символу допомагає змінити українсько-польський дискурс з болісних взаємних звинувачень через події ХХ століття на більш давню, але спільну історичну пам’ять, що містить й елементи плідної співпраці. Інший символ, який використовується останнім часом для пошуку мостів у зовнішньополітичному вимірі – фігура князя Костянтина Острозького, яка слугує природним предметом для об’єднання України, Литви й (у перспективі) Білорусі, а також ненав’язливо акцентує на антиросійському характері відповідного об’єднання.

Невеличкі балтійські країни так само активно використовують символічну політику, зокрема, останні події зі зміною прапору Білорусі на майданчику Чемпіонату світу з хокею в Ризі й подальшими дебатами між мером Риги та головою Міжнародної хокейної федерації IIHF свідчать про те, що раніше незмінний принцип «спорт і мистецтво поза політикою» насправді не є таким вже недоторканним. Якщо раніше вивішування політичних прапорів і символів могло залишити організаторів без чемпіонату, сьогодні несприйняття цього жесту може залишити міжнародних спортивних функціонерів без підтримки з боку більшості західних держав.

Специфіка роботи з символами в розбудові зовнішньої політики полягає в тому, що за умови незначних фінансових чи матеріальних інвестицій держава, або правляча верхівка, може отримати великий політичний зиск та сприяти поліпшенню власного економічного становища. Якраз країни, що не є достатньо потужними партнерами з економічного боку (і Україна, на жаль, входить у цей перелік), можуть додавати вартості коаліціям завдяки вдалому використанню свого символічного значення. Відповідно, в подальшому співпраця може стосуватися військової допомоги, підписання економічних угод, взаємного голосування на міжнародних майданчиках, але саме пошук вдалого символу може стати каталізатором співпраці в інших, більш матеріальних вимірах.

 
Дивитись всі блоги