Дієвість цієї формули сьогодні відчуває кожен українець. Зараз створений певний ідеологічний дискурс, куди можна потрапити тільки маючи «вхідний квиток». Таким білетом виступає визначений набір вербальних формул, що проголошується з майже ритуальною зачарованістю. Необхідний перелік обов’язково включає маркеровку головного ворога, звинувачення агресора, відсилку до недалекого славного минулого, присягання спільним друзям тощо. Хтось може запитати: і що? Що тут поганого? І, справді, нічого негативного в цьому немає, як було зазначено такої поведінки, навіть, вимагає теорія. І з цим можна було погодитися, якщо б не одне але…
А полягає це «але» в наступному. Сповідуючи таку позицію цілком втрачається суть. Якщо з початку не були виголошені магічні заклинання, то далі вже абсолютно неважливо, що буде сказано, навіть якщо це щось таке, що допоможе консолідації та гуртуванню. Форма стає домінуючою над сутністю. Однак, і це ще не найгірше. Особливо небезпечним виявляється свідоме використання цього правила у вузькопартикулярних інтересах. І, нажаль, останнім часом доводиться все частіше констатувати такі приклади. Головне проголосити необхідний набір лозунгів, а далі можна сміливо робити те, що хочеш, яке часто дуже відрізняється від тих ідеалів, які проголошуються. Втім, це вже нікого не цікавить, головне - гасла вимовлені. Найважливіше форма дотримана, а сутність нікого не цікавить. Але, нажаль, з такою установкою колективна ідентичність буде все більше проблематезуватися.